Міні твір відкриття пам'ятки букви ї

Як було відомо, цю поезію написав сільский вчитель, він хотів донести до малих учнім, те що кожен має цінувати скарб нашої країни-нашу рідну мову. Ми моємо пам'ятати та зберігати її... Автор порівнює її з піснею солов'я, використовую пестливі слова щоб описати її звучаня. Одним словом наша мова найкраща і ми повинні її любити і цінувати

Зараз майже всі люди ходять у модному одязі. Цей одяг відрізняється від традиційного тим, що  на ньому не має вишивки. Раніше українці ходили у вишитих власноруч сорочках. Сорочки мали силу оберіга, весь час захищали людину. Сорочки, рушник, та інше убранство було зроблено людьми з любов'ю та власноруч. Сучасну одежу роблять без любові, її роблять красивою, щоб подорожче продати. Така одежа не носиться довго. Багато людей слідкують за модою чи вважають, що носити одежу більше ніж один раз, це трагедія і це зіпсує її імідж. Традиційна одежа навпаки, була зроблена для дольшого користування. Ця одежа була дуже зручна і подобалась всм людям. Багато вишивки, різноманітні узори, квіти, пташки - все це відрізняє традиційний одяг від модного одягу. 

Іванець Брюховецький

"Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.

Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...

Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!"