Невеликий твір-роздум , користуючись тезою з , , тихої елегії'' в. підпалого , , рідну мову чи зміг би поміняти на чужу? ''

Моя Україна.. Мій рідний край, великий-превеликий, неповторний у своїй красі! Його поля, луки й ріки хвилюють, бентежать душу, викликають такі емоції, що пісня ллється з уст. 
Україна — це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. Україна — це стрімкий потік Дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. Україна — це. земля краси і величі... 
Хто ми без Батьківщини? Ніхто і ніщо. Велич Батьківщини — наше щасливе життя. Людина, яка зраджує Батьківщину, не має права на життя. Мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: Батьківщина — держава, в якій живеш. Держава є — є народність; є народність — є нація; є нація— є народ, є «я» — дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене. 
В. Підпалий у своїх елегіях створює образ Батьківщини через сприйняття ліричних героїв. Одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш «Тиха елегія». 
Елегія має своєрідну побудову. Кожна з п'яти строф містить запитання й відповідь: 
Коли мене питають? «Любиш ріки,річки і річечки й потічки?» ­відмовчуюсь: вони в мені навіки,а для мого народу на віки! 
У вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і саду... Усе це Батьківщина, без якої автор не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде. Найвеличніший символ — рідна мова. Нею має володіти людина вже з дитинства. Вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. Рідна мова — основа сім'ї: 
Коли мене питають:«Рідну мовучи зміг би поміняти на чужу?» —моя дружина сину колисковуспіває тихо... Краще не скажу. 
У вірші «Тиха елегія» В. Підпалий виступає як патріот, в авторське «я» зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. Письменник стверджує думку про роль Батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. Це і є ідея поезії. 
Кульмінація елегії — п'ята строфа. Якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами «відмовчуюсь», «мовчу», «я знов мовчу», то в п'ятій строфі вибухає крик: 
Коли мене питають: «Українучи зможеш ти забудь на чужині?» —Кричу: «Кладіть отут у домовинуживим» Однаковісінько мені...» 
Для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу — рівноцінно смерті. Як і у вірші «Запросини», у поезії «Тиха елегія» В. Підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном. 
Тема поезії — монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. Вірю, що світле майбутнє чекає мою Батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.

"Люби свій край, всю душу солов'їну і серця жар йому віддай", — написавши колись ці слова, Володимир Сосюра вже ніколи не відступався від них. Вони стали девізом його життя і творчості. Поет палко любив свій рідний край. Віддавав себе всього Україні, а натомість брав у рідної землі натхнення й віру, мужність, міць та силу, щоб творити "пісні солов'їні" задля неї самої.

Володимир Сосюра любив Батьківщину "всім серцем своїм", а своїми справами він не раз доводив відданість їй. Все творче життя поет присвятив рідному народові, розвитку його культури. Почуття відданості рідній землі у Сосюри особливо ніжне і водночас тривожне:

Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,

Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,

Непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно,

Що зростила мене в голубому розгоні доріг...

Саме ця любов давала поетові сили стверджувати, що "всю по каплі кров за свою вітчизну я віддать готов". Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з'явилося довгоочікуване сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя, створила поезію "Любіть Україну". Цей вірш ішов тернистим шляхом до людських сердець. Він, палкий і променистий, сповнений високих патріотичних почуттів, як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді. Ця поезія має форму послання. Поет, ніби заглядаючи в очі, в душу, одночасно звертається до кожного зокрема і до всього українського народу взагалі:

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!

Володимир Сосюра змальовує Україну в зірках, у вербах, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра, у тому вічному, що прийшло до нас крізь віки. Поет так майстерно зумів зобразити "вишневу Україну", що її образ, привабливий та яскравий, сам вимальовується перед очима читача. В поезії автор говорить, що тільки тоді ми будемо вічними, коли всім серцем полюбимо Вітчизну. Так, імена тих, хто любив рідну землю не тільки в "радості мить", а й "у годину негоди", знають, люблять, поважають сьогодні, не забудуть і в майбутньому. Бо саме ті, хто звався Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком, зберегли українську мову, пісню, думу, культуру, красу національних святинь, а головне — рідну матір — Україну, її красу і велич. Зберігалася вона для нас з вірою в її безсмертя. Так будьмо ж гідними України!

Вільний дух народу що тлів попелом в не волі

Минули ті часи коли життя людей було настільки трагічним , коли кріпатство і поневолення душі брали вверх над людиною. Але все ж таки їм не зламати дух людський тому що вірний він своїй країні, своїм законам, вірі і своєму життю.

І лиш під натиском кріпатства той дух тліє в думках невинних. Згораючи до тла перетворюється в попіл але ж в цього попелу є надія і життя. В неволі під натиском журби коли вільний дух терпів усі знущання в душі його жила надія на те що коли не будь той попіл загориться палким вогнем.

Були і такі люди які не хотіли підкорювати свої душі рабству. Вони жадали волі і вірили що коли не будь із їхньою до вона буде.

І справді дорогою ціною обходиться воля . ось наприклад Остап і Соломія із твору дорогою ціною дорого платили вони за клаптик своєї свободи. Тікаючи вони постійно стикалися з новими перепонами на їхньому шляху до свободи, на них чатували смертельні небезпеки але це не зупиняє їх. Бо свобода важить для них більше ніж життя

Тому що проблема волі ціни внутрішньої реальної свободи не існує поза часом і просторо. Але ж ми повинні пам’ятати що не маємо жодного права перед обличчям пращурів впускати свою душу дух пристосуванства, можливість скоритися несправедливості якщо боротися з нею надто ризиковано.

Ми повинні пам’ятати що найважливіше в житті це воля, тому що хоч за клаптик свободи потрібно боротись ставлячи під ризик інколи і своє життя адже його просто не існує без волі.
(надеюсь хоть чем то)