Краткое содержание "русалонька із 7-в, або прокляття роду кулаківських"

Я багато читала про серію Марини Павленко «Русалонька із 7-В», а тепер нарешті читаю самі книжки. От цікаво, вам подобаються детективи і всілякі заплутані історії? Мені – так. Якщо ж ви любите їх так, як я, то ця серія – для вас.

«Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» – перша книжка з серії. Головна героїня – дівчина Софія, яка, так само як і я, не любить алгебри. Їй, так само як і мені, підсовують братика (у мене сестра, але то дрібниці). Книжка ж не про те. Софія закохана в однокласника Вадима Кулаківського. У роду Кулаківських – прокляття. Після того, як Гордій Кулаківський привласнив собі купу чужої землі, його і його рід прокляли – мовляв, матимеш гроші, але не матимеш щастя.

За до фотографій, чарівної шафи, яка може переносити Софійку в часі, та коралів, які роблять дівчину невидимою у минулому, Софійка знімає з Вадима прокляття. Ще вона позбавляє себе нічних жахів, бо квартира знизу також була пов’язана з прокляттям Кулаківських. Ціла сім’я загинула під час грози – і в грозу чи при повні привиди змушені знову і знову переживати цю трагедію. Після того, як Софія у минулому врятувала родину Катрусі, двоюрідної прабабусі Вадима, кошмари в квартирі знизу припинилися.

Тепер Вадим вільний від прокляття. До нього з бабусею поприїжджали родичі, доля яких змінилася після того, як Софійка врятувала Катрусю, а Вадим їй вдячний, бо тато купив йому мотоцикл.

Коли я закінчила читати книжку, був вечір. Раптово почалася гроза. Ну як тут не злякатися? Саме за такої погоди у квартирі знизу з’являлася колись Катруся. Стало якось не по собі, та якось я заснула…

То що скажете? Цікаво? А це ж лише перша книжка. Друга – про привида, третя – про русалку, четверта – про лабіринт і пропажу картин. А про що п’ята – не скажу, бо щойно почала читати.

Нагадую: більше відгуків можна прочитати в моєму блозі.

У публікації збережено стиль авторки

Напевне, в житті кожної людини настає час, коли вона змушена озирнутися на свій життєвий шлях і замислитися над власною долею.
Здавалося, в житті Скруджа такий момент не настане ніколи. "Це був старий грішник — заздрісний, жадібний, твердий, як кремінь, але ніяке кресало не могло викресати з нього благородної іскри". І торував він дороги життя, "нехтуючи людським співчуттям". Щоб розбудити душу такої людини, потрібне диво. І Діккенс творить таке диво. У Різдвяну ніч Скрудж вирушає в подорож у часі та просторі, щоб віднайти своє людське серце.
До Скруджа приходить дух минулого Різдва, й одна по одній змінюються картини життя Скруджа. Ось він бачить рідне село і себе маленьким самотнім хлопчиком, покинутим близькими. Найулюбленішим заняттям цього хлоп'яти було читання. Він тоді уявляв себе Робінзоном, мріяв про великий світ і пригоди. Пригадавши все це, Скрудж заплакав, шкода йому стало і себе малого, і своїх дитячих мрій. Потім побачив він свою маленьку сестру, яка щирим серцем любила його, жаліла й умовила батька забрати хлопця з пансіону додому. І соромно стало Скруджеві, що він відмовився прийти на Різдво до племінника, бо тепер вважав родинні почуття дурницею. Дух Минулого Різдва нагадав Скруджеві, що він був колись веселим і щасливим, радів людям і життю, але гроші поступово заступили в його серці всі почуття.
Потім прийшов Дух теперішнього Різдва. Разом із ним перенісся Скрудж в домівки свого бідного писаря, племінника. Скрізь раділи, святкували Різдво, сподівалися на краще. Чув Скрудж, як в обох родинах згадали його ли і побажали щастя.

Відповідь:

цитата з твору, коли Мустафа потрапялє в полон:

Татарин успів розсилити петлю, щоб його не задушила. Над ним стояв уже Непорадний з піднятою шаблею.

— Не забивала мене козак... Татарин да гроші, много золота син девлет-ґірей, — лепетав татарин, заслонюючи себе руками.

Непорадний задержався. Це був татарський ватажок. На те вказувала його багата одежа.

цитата, коли він зрозумів, що за своє життя може поторгуватися:

Це був молодий і гарний татарин. Одежа на ньому багата.

— Як тебе звуть? — питає Недоля по-татарськи.

— Я Мустафа-аґа, син Ібрагіма, ханського девлет-гірея,—сказав гордо татарин.

— А я тобі кажу, — обзивається один козак, — що ти чортів син, а твій Магомед і твій хан чортові братами приходяться...

— Не смій, джавре, зневажати його світлости хана ханів, бо він вас усіх переріже, або в полон візьме, — крикнув люто татарин і затупотів ногами.

Зміна настрою Мустафи характеризує його як боягуза (він не боявся лише нападати на мирне населення та ще й вночі), а ще як пихату, зухвалу і запальну людину.

Пояснення: