Розкажіть про дитячі роки василя симоненка , його родину

Народився 8 січня 1935 року в с. Біївці (Лубенський район, Полтавська область, Україна). За життя Симоненко світ побачив лише один збірник його поезії «Тиша і грім» (1962), друга збірка віршів, «Земне тяжіння» (1964), вийшов вже після смерті поета. Його твори видавалися і перевидавалися до 1968 року, після цього, більше ніж на десятиліття творчість Симоненка зникло з карти української літератури. Повернення поета в літературний процес відбулося в 1981 році, коли був випущений збірник його поезії «Лебеді материнства».З 1990-х років і аж до теперішнього часу (2016) роботи Симоненко регулярно перевидаються, його твори включені в обов'язкову шкільну програму [1].
Писати вірші почав у студентські роки. В умовах доскіпливій радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій и Лоскотон» (1963). Зате вже в ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Тематично вони становили сатиру на радянський лад ( «Некролог кукурудзяну качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого Чоловіка»), опис важкого життя радянських людей, особливо селянства ( «Дума про щастя», «Одинока матір») , викриття жорстокостей радянської деспотії ( «Брама», «Гранітні обеліски, як медузи ...»), таврування шовінізму ( «Ні, не вмерла Україна!», «Курдському братові») і так далі. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України ( «Задивляюсь у твої зініці», «Є тісячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).
Саміздатовскім творчістю Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, вказаний Тарасом Шевченком, і увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини XX століття. Йому дуже подобалося творчість Т. Шевченка і він намагався бути схожим на нього. Доля літературної спадщини Симоненко невідома. Його самвидавівська поезія, в Радянській Україні в незначній частині опублікована в спотвореному вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами щоденника поета «Окрайці думок») в журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965, 1973) завдяки Андрію Прасолову. В УРСР після смерті Симоненка з його спадщини видано: казка «Подорож у Країну Навпаки» (1964), збірка віршів «Земне тяжіння» (1964) і вибірка з творчості «Поезії» (1966), збірка новел «Вино з троянд» (1965 ; ці новели також увійшли до другого видання збірки «Берег чекань» за кордоном).
У 1963 році Симоненко був затриманий в напідпитку стані (так викладено в офіційній версії інциденту) на залізничній станції Черкаси і побитий співробітниками міліції в транспортному відділенні міліції залізничної станції ім. Тараса Шевченка (м Сміла). Побої сприяли розвитку онкологічного захворювання нирок. Помер в головній обласній лікарні 13 грудня 1963 роки від раку нирок. Похований в Черкасах [2] [1].

Головний герой-Іван Сила має сильну вдачу, не нарікає ні на долю, ні на людей, хоч і живеться йому не солодко. Автор характеризує його як такого, що «усе любив робити ґрунтовно і до ладу». У нього добре серце, чутлива душа. Іван переймається чужою бідою, заступаючись за Міху Голого та інших.

В образі Івана Сили автор розкриває духовну велич простого народу, його моральну красу. Хлопець вихований на українських традиціях, ніжний, але сильний духом, з великою любов’ю до людей у серці. Він вміє досягати поставленої мети. Завдяки характеру й здібностям Іван став найсильнішою людиною. Автор наділив героя великою внутрішньою наснагою, витримкою, здатністю на самопожертву. Все це допомагає йому боротися за здійснення мрій, за волю.

“Іван Сила − утілення непереможного духу українського народу” 

Повість «Неймовірні пригоди Івана Сили» − це твір про сучасного українського силача, хлопця із Закарпаття. Автор характеризує його як сміливого, сильного з добрим серцем та чутливою душею. Іван переймається чужою бідою, заступаючись за Міху Голого та інших.

В образі Івана Сили автор розкриває духовну велич народу, його моральну красу.

Хлопець вихований на українських традиціях, ніжний, але сильний духом, з великою любов’ю до людей у серці. Він вміє досягати поставленої мети. Завдяки характеру й здібностям Іван став найсильнішою людиною.

Автор наділив героя великою внутрішньою наснагою, витримкою, здатністю на самопожертву. Все це допомагає йому боротися за здійснення мрій, за волю.

Отже, Іван Сила- це найкращий приклад утілення непереможного духу українського народу!