Метафори і епітети у вірші дим ігоря калинець

метафори: весь вірш є розгорнутою метафорою

 

епітети: спечену картоплину; синіх джинсах

киї украї ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. ось уже понад xv століть височіє на дні­провських схилах золотоверхий київ, якому випала історична місія ста­ти «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної європи — київської русі.

софія київська і золоті ворота княжого міста, видубецький монас­тир і києво-печерська лавра із залишками успенського собору, старо­винний поділ і сивочолий дніпро — все це духовні символи національ­ної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.

з висот київських пагорбів далекі простори поза дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? хто були оті будівничі міст, храмів,

пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещо­давно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити кар­тини минувщини. зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, по­стає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі без минулого немає майбутнього. у захоплю­ючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми о. олеся.

Для україни усна народна нематеріальна традиційна культура завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності й перспективи існування. нині історія, писав академік іван дзюба декілька років тому, дає україні шанс самоздійснення, хоч і «надто складна комбінація сприятливих умов потрібна для його справдження», бо « ситуація вносила і вноситиме свої істотні, часом геть несподівані, корективи і в перспективи розвитку національних культур, і в їхні «діалоги», а тому необхідне «реальне освоєння всієї повноти культурної спадщини, перетворення її в актуальний чинник самоусвідомлення суспільства…»у сучасних умовах ізації ситуація в україні погіршилась, держава перебуває в стані економічно-соціального шоку, національно-культурного нокауту. демократичні процеси відбуваються хаотично у зв'язку із слабким законодавчо-правовим полем; ліберальні та консервативні ідеї не спрацьовують у суспільстві, позбавленому єдності, ідеалів і загальної мети. все більше й більше превалює над суспільним і національним.основний конфлікт ізації деякі вчені вбачають у нерівномірності розвитку: країни постіндустріальні, індустріальні та доіндустріальні. зберігаючи засоби транснаціонального впливу, західні країни ще більше збагачуються й розвиваються. природа постіндустріального суспільства така, що воно схильне не лише до політичної, економічної експансії, але й до соціокультурної. отже, процес ізації впливає на всі сфери життєдіяльності, зокрема на ринок, на державу й суспільство, на особистість. відповідно всі ці інституції зазнають змін, трансформуються. найважче ці процеси суспільству, нації та людині. тобто позитивні явища цих процесів перебувають під загрозою. академік микола жулинський, виступаючи на у міжнародному конгресі україністів у чернівцях (серпень 2002  наголошував: «духовне знекровлення світової цивілізації очевидне. національні культури як системи цінностей видозмінюються відповідно до вимог ізації, внаслідок чого розмиваються кореневі системи культурних конфігурацій», а відповідно «запровадження нової ідеології світового розвитку й нової форми соціальної організації - корпоративізму - веде до технотронного людської особистості і «виведення» її з органічної для її саморозвитку й самоздійснення національної системи цінностей».для україни порятунком від хвороб цивілізації завжди був фольклор - та усна народна творчість, що пройшла органічний шлях еволюції від архетипу до стереотипу й генетично закодувала в образах-символах безсмертні смисли буття. фольклор твориться безперервно, повсюди й скрізь, «щогодинно й щохвилинно, де розмовляють і думають», - стверджував геніальний олександр потебня.в умовах транснаціоналізації культури на фольклор іноді дивляться як на продукт віджилих епох, як на певну декорацію-ілюстрацію, що заважає сильним світу цього фантастично збага¬чуватись, формуючи повальну індустрію шоу-бізнесу і розваг, єдиний тип світової монокультури масового вжитку переважно для підлітків та молоді. тенденції відлучення дітей, юних, молоді від джерел національної самобутності й культурного розмаїття, від усвідомлення власної причетності до унікальної культури предків створюють загрозливу ситуацію розриву духовно-культурних зв'язків між поколіннями, зниження загального рівня культури, ведуть до втрати морально-етичних норм і формують філософію песимізму, соціальної пасивності, самотності, безпорадності й безвиході (фаталізму). усе це стає підґрунтям для збагачення представників світової ізайційної макроекономіки і злочинного світу через культивування антигуманних виробничих технологій, активізації процесів куріння, наркоманії, алкоголізму, проституції, торгівлі дітьми, поширенні азартних ігор тощо. зупинити негативні тенденції в житті людства здатний фольклор кожного народу за умови державної турботи про його збереження, охорону, пропаганду й відродження в прийнятних для сучасності формах. в україні з різних причин спостерігаються тенденції до згасання усної традиційної творчості, забуття й відмирання автентичних явищ народної обрядовості, звичаєвості, пісенності, оповідальності. загрозу збереженню й поширенню фольклору становить тривала відсутність загальнодержавницької ідеології, що ґрунтувалась би на українській національній ідеї з відповідними ціннісними орієнтаціями на утвердження парадигми власної природовідповідності, а не на ізаційні чи локально-ізаційні стереотипи підпорядкованості, залежності й духовно-культурної аморфності. нині експансія чужого в україні загрожує знищенню власне українського національного духовно-культурного продукту, що вироблявся впродовж багатьох століть.