Цитати із твору митькозавр із юрківки які характеризують образ героїв

нерозлучні друзі митько і сергійко. хлопчики не дуже успішно закінчили

п’ятий клас і перейшли в шостий. на літні канікули вони отримали завдання

зібрати гербарій, але й не збиралися цього робити. у вересні хлопці знайшли

вдома якийсь гербарій, підписали його і здали. як виявилося, цей альбом

старший брат митька взяв у приятеля, а той теж взяв його на роботі на два

дні. був великий скандал, митькові дісталося від брата, а в школі вчителька

ще довго згадувала цей випадок.

у дружбі двох хлопчиків митько верховодив. це саме він придумав поїхати на канікули до бабусі, він приготував цілу промову, яка мала переконати батьків відпустити їх у  село. митько показав сергійкові озеро і запропонував залишатися в курені в лісі на ніч. сергійко спокійніший, він підтримує всі ідеї свого друга і є реалізовувати їх.

митько та сергійко міські жителі, їм треба було виявити неабияку відвагу, щоб залишитися вночі в курені біля озера. серед лісу, за три кілометри від села, хлопчики вистежували чудовисько, чергували біля вогнища. звичайно ж, вони боялися невідомих нічних звуків, але підтримували один одного і не кидали в біді.

митько і сергійко ніколи не сварилися, хоча іноді між ними виникали непорозуміння. якось хлопці нагадали один одному про їхні проблеми в школі: про сергійкову трійку з фізкультури, про сині листочки в альбомі митька. але не дуже приємна розмова закінчилася тим, що хлопці розсміялися, і настрій для сварки одразу зник.

Евшан-зелье (Евшан-трава) (укр.Євшан-зілля) — поэма украинского поэта Николая Вороного, написанная в 1899 году в Полтаве.

Сюжет поэмы навеян летописной легендой о чудодейственной силе травы-зелья евшан (полынь), которая возвращает людям утраченную память.

Актуальная для денационализированных украинцев, эта легенда вдохновила Н. Вороного на поэтическое отображение пробуждения самосознания людей, которые потеряли свои национальные корни. Сам символ евшана, как и многочисленные пересказы и перепевы легенды, были настолько актуальны и понятны в Украине, что не только литературные произведения, но и периодические издания, народные хоровые коллективы, школы выбирали для своего названия слово евшан, а литературный критик Николай Федюшко взял его себе в качестве псевдонима.

«Слово о полку Ігоревім» — геніальний витвір києво - руського письменства. Цей твір стоїть поруч з такими пам'ятками, як індійський та іранський епос, англійський епос «Беовульф», французька «Пісня про Роланда», німецька «Пісня про Нібелунгів». Створене напередодні татарського лихоліття, воно перейняте тривогою за долю України-Русі, сповнене глибоким патріотичним почуттям.

Князь Ігор — головний герой пам'ятки. Він воїн, політичний діяч Русі. Здійснив свій подвиг в ім'я рідної землі. Не маючи можливості взяти участь у поході проти половців у 1184 році, князь Ігор, запальний, честолюбний, побоюючись підозри у небажанні виступити проти половців, вирушив у похід самостійно. Незважаючи на затемнення сонця, лиху прикмету, князь не повернув додому, промовив воїнам слова, що стали крилатими: «Браття і дружино! Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути». Ігор закликав русичів або «голову свою положити, або напитися шоломом з Дону». Раптовість нападу на ворога важила дуже багато. І в п'ятницю, 10 травня, русичі розбили половецькі війська, взяли великі багатства: «золото, і наволоки, і дорогі оксамити». Але автор наголошує, що не багатство було основною метою походу. Князь Ігор узяв собі тільки почесні військові клейноди — «черлен стяг, біла коругов, черлена гілка, сріберне ратище».

Другого дня хоробро билися Ігор та Всеволод. Битва була жорстокою, сили були нерівні. Князі Святослав Ольгович і десятилітній син Ігоря Олег загинули: «молоді два місяці, Олег і Святослав, тьмою там заволоклися і в морі потонули». Князя Ігоря було взято у полон.

Епізод утечі Ігоря з неволі надзвичайно поетичний, емоційний, напружений. Йому передували вагання князя: «Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поле мірить од великого Дону до малого Дінця». Природа наче відгукується на мольбу Ярославни, всієї Руської землі й допомагає князю: «Дятли стукотом путь до ріки вказують, солов'ї веселими піснями світ просвічають».

Услід Ігорю помчали половецькі хани Гзак і Кончак. Картини втечі порівнюються автором з перебігом подій у казках: князь «на бистрого коня метнувсь і скочив з нього сірим вовком... Полетів соколом над млою...»

Даремно переживав Ігор. Русичі радіють поверненню князя: «Землі раді І городи веселі». Так автор хоче показати спільність інтересів усіх руських лніщей.

«Слово о полку Ігоревім» пройнято ідеєю патріотизму, закликом до князів об'єднатися перед навалою ворога, перетворити Київську Русь на могутню монолітну централізовану державу. Утвердженню цієї думки підпорядковано й розкриття найкращих рис головного героя, найдорожчого духовного скарбу нашого народу — «Слова о полку Ігоревім».