Діалектні слова в "тіні забутих предків"?

ботей, – ю, ч. отара 

"вуйко", – а, ч. 1 .дядько по матері, брат батька або матері. 2. про чоловіка старшого віком. 3. переносне значення – ведмідь 

готури, – ам, мн. глухар 

маржина, – й, ж. худоба 

худібка, – й, ж. свійські сільськогосподарські тварини 

  вориння, – я, с. 1. зрубаний тонкий довгий стовбур дерева або одна четвертина розколотого стовбура, що використовується для огорожі; жердина 

кошара, – й, ж. 1.загорода або хлів для овець, кіз; вівчарня.

, – ла, с. більш глибоке місце 

оборіг, – рогу, ч. повітка на чотирьох стовпах для зберігання сіна, збіжжя 

осадок, – дку, ч. оселя (у гуцулів) 

струнка, – й, ж. відгороджене місце в кошарі, хлів для доїння овець 

гачі, – ів, мн. штани 

запаска, – й, ж. жіночий одяг у вигляді шматка тканини певного розміру 

заплітки, – ам, мн. стрічка або пучок скручених кольорових ниток, які служили для заплітання в кінець коси, щоб зав'язати її і не дати розплітатися (9, iii, 264). марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись (185).

згарди, – ам, мн. намисто з монет або хрестиків 

кептар, – я, ч. кептар виготовлявся з овечої шкіри, прикрашався кольоровою шкірою (софіяном) або кольоровими нитками. 

кресаня, – і, ж. капелюх

лудіння, – я, с. одяг, вбрання 

черес, – а, ч. старовинний широкий шкіряний пояс, зшитий уздовж з двох складених разом ременів так, що мав усередині порожнину для грошей та інших цінних речей 

капчури, – ів, мн. панчохи, пошиті із сукна й оздоблені вишивкою. 

афини, – фин, мн. 1.назва рослин – чорниці.

бриндуша, – і, ж. рослина – шафран сітчастий 

гаджуга, – й, ж. див. смерека.

гогози, – ів, мн. рослина і ягода – брусниця 

козар, – я, ч. пастух кіз 

мольфар, – а, ч. чарівник 

спузар, – я, ч. пастух, в обов'язок якого входить підтримувати вогонь, заготовляти дрова, носити воду 

бринза, – й, ж. сир з овечого молока 

будз, – у, ч. свіжий овечий сир 

буришка, – й, ж. картопля 

гуслянка, – й, ж. кисляк з пареного молока 

щезник, -а, ч. міф. злий дух; лісовик 

Перші десятиліття xx століття принесли україні жорстоку братовбивчу війну 20—30-х років, мільйони смертей і втрату здобутої державності. долі країни співзвучна драматична доля її літератури, яка знову піднялася на захист гуманістичних цінностей. україна й національне письменство були точкою перетину загальних конфліктів і закономірностей доби. цю тенденцію виразно змоделювали наші прозаїки. крізь зображення українських реалій набули загальнолюдського звучання теми: людина й жорстока доба, самотність індивіда і проблема його духовних можливостей, особа й колектив, агресивність, руйнівні дії революційних мас і зіткнення розуму з ницими інстинктами. письменники намагалися, об’єктивно аналізуючи страшний час, виявити, куди прямують людство й україна. жанрова система прози. події громадянської війни й пореволюційної доби визначили тематичний ряд прозових творів 20—30-х років. ця проза відзначається інтенсивним жанрово-стильовим оновленням. розвивається коротка епічна форма: ескіз, етюд, шкіц, новела, оповідання, згодом — повість і роман. паралельно функціонує багато стильових течій, напрямів і художніх манер письма: символізм (гнат михайличенко, галина журба), експресіонізм (осип туринський, іван дніпровський, іван сенченко), імпресіонізм (михайло івченко, мирослав ірчан, григорій косинка, андрій головко), орнаменталізм (микола хвильовий, петро панч), неоромантизм (григорій епік, олесь досвітній, юрій яновський, олександр довженко) та інші. складна дійсність змальовується багатоаспектно й багатогранно: поряд із реалістичним принципом правдоподібності проза використовує романтичні засоби, умовно-асоціативні форми, фантастику, гротеск, алегорію. новелістика. новелісти продемонстрували високу художню майстерність у змалюванні драматизму життя і долі людини. новації митців у жанрі новели такі вагомі, що забезпечили їй європейський рівень. ці твори були національні за духом і модерні за формою та стилем. з’являються збірки «новели» гната михайличенка, «сині етюди» миколи хвильового, «дівчина з шляху», «червона хустина» андрія головка, «мамутові бивні», «кров землі» юрія яновського, «військовий літун», «проблема хліба» валер’яна під могильного, «переможець дракона » геошку рупія та інші. серед жанрових різновидів малої прози у цей час найпоширенішими були етюди, ескізи, акварелі, новелетки (андрій заливчий, гнат михайличенко, василь чумак, василь еллан-блакитний). у 20-х роках розвивається реалістична новела з елементами імпресіонізму (григорій косинка, валер’ян під могильний), з’являються новели й оповідання філософського спрямування (валер’ян підмогильний, аркадійлюбченко, геошкурупій). остап вишня створює новий жанр — усмішку, що синтезує у собі жанрові ознаки гумористичного оповідання й фейлетоне. новела й оповідання тепер будувалися на художній правді й простоті, на увазі до людської долі й аналізі її психіки. у психологічній малій прозі валер’яна підмогильного, петра панча, миколи хвильового, бориса антоненка-давидовича змальовано образи інтелігенції на тлі революції, громадянської війни й часу по ній. душевне сум’яття, депресія, намагання якось пристосуватися до «нового життя», яке нищить духовно і фізично, зумовили виникнення в прозі низки трагічних ситуацій і світлих постатей. митці дотримувалися принципу: нічого зайвого, не викладати подробиці — хай обрана риса дасть гостро й повно відчути ціле; не коментувати і не оцінювати — хай говорять вчинки героя і підтекст, лексика, барви, звуки. творам цієї доби притаманні естетична виразність сюжетно-композиційних елементів, плинність викладу, гра словом.

Украї край краси й тяжкої недолі, неповторної пісні й волелюбного лицарства, край із багатою і на радість, і на криваві сторінки історією. але найбільше багатство кожної землі — її вірні дочки й сини. у поезії «ми йдемо» автор показав нас, українців, які гордо йдуть своєю віковічною землею: ми йдемо по україні: від степів до гір, від лісів до морів — звідусіль виходимо на прадавні шляхи, і немає нам ліку. нелегка доля судилася нашій україні. проте не здавалися українці та йшли у бій, бо не можна знищити той народ, у серці якого живе передане предками невгасиме полум'я любові до рідної землі, який віддасть усе, навіть своє життя, заради щастя й волі батьківщини! ми чинимо волю наших прадідів, це вони нас послали у путь, щоб ми йшли нашою віковічною землею. у цьому поході ми маємо вистояти, перебороти всі труднощі. бо мріємо про те, щоб на нашій землі панували доброта, порядність, чесність, народ був радісним, діти — щасливими. ми горді, що україна починає впевнено утверджувати себе на карті світу. віримо, що рідна мова досягне вершин великої пошани в кожній сім'ї, у селі і в місті. подивіться на карту! там ви знайдете нашу українську землю, де здавна жив, живе й буде надалі жити наш український народ. я мрію і вірю, що через декілька років, коли наше покоління буде міцно стояти на ногах, україна стане наймогутнішою, бо саме нам будувати нову україну. наш святий обов'язок — відродити батьківщину для щастя й злагоди. тож зробімо все можливе для майбутнього нашої держави! знову і знову бринять у моїй душі прості, але такі зворушливі рядки: ми йдемо по україні, пов'язані вишиваними дівочими руками рушниками, і радість сяє в наших очах.