Життя остапа і соломії в закріпаченному селі(дорогою ціною)8 клас

Кохання соломії до остапа було сліпе і безмежне, тому вона не бачила усіх проблем які їх оточували. вона не оплакувала свої пишні коси, а раділа, що втративши їх вона може бути поруч з коханим.остап ж навпаки, намагався знайти прихисток, гроші, щоб Соломія ніколи не пошкодувала що втекла з ним. Їхнє життя було непередбачуваним, інколи навіть нереалістичним, адже такі пригоди та перепони які траплялися на шляху молодих  закоханих, не побачиш навіть у сучасним мелодрамах. але оскільки їхнє життя було суцільною пристрастю, коханням та любові один до одного, вони були найщасливішими, незважаючи на деякі нюанси

Место рождения

Основа, Слободско-Украинская губерния, Российская империяМесто смертиХарьков, Российская империя

3.В 1827 году написал на русском языке свою первую комедию «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», ставшую одним из предшественников гоголевского «Ревизора»

4.На русском языке написал циклы пьес «Дворянские выборы»[5] и «Шельменко»[6]. Кроме того, он написал ряд повестей и исторических рассказов на русском языке, из которых наиболее крупный — историко-бытовой роман «Пан Халявский». Напечатанная в 1840 году комедия «Шельменко — денщик» представляет собою переделку его повести «Украинские дипломаты».

5.Именем писателя в 1978 году названа улица возле исторического здания Харьковского университета (бывший Уфимский переулок). Там же в середине 90-х XX века установлен его бюст.

6.В Киеве есть улица Квитки-Основьяненко и переулок.

7.Несомненное литературное дарование Квитка-Основьяненко проявил в начале 1830-х годов в повестях на украинском языке: «Конотопской ведьме», «Марусе», «Солдатском патрете», «Сердешной Оксане», «Мертвецкой Пасхе», «Вот тебе и скарб», «Козырь-девке», «Хорошо делай — хорошо и будет» и затем в водевиле «Сватанье на Гончаровке», доныне одной из самых репертуарных пьес украинской сцены.

— Немає на що стать, — осміхнувся швець. Він не дивився на поліцая, він дивився кудись повз його коліна.

Поліцай коротко, прямо вдарив його п'ятірнею в обличчя.

Швець похитнувся назад, але не впав — устиг обіпертись на руки.

Він притулив долоню до розсіченої губи, а поліцай одкинув чоботом ковдру і відступився на крок, скрививши рота. Під шевцем був маленький дерев'яний візок на підшипникових коліщатах. Поруч лежали дві дерев'яні підпихачки — дві дощечки з обшитими шкірою ручками.

— Шмаркач, — незлостиво промовив з-під долоні швець, дивлячись, як і раніше, мимо поліцая. — Я, щоб тобі тепленько жилося, ноги в шахті зоставив, а ти мене за це — по зубах...