Ціна волі за оповідання дорогою ціною

Ціна волі, це коли ти заради свого друга робиш вмираєш, коли ти йдеш і не здаєшся , а все тому що ти в пошуках кращої землі, де не буде ні ворожнечі, ні примусової праці. Ти йдеш, рятуєш свою , можна сказати рідну свою людину, ти не кидаєш її. І знаєш, що десь-колись ти знайдеш те місце і відчуєш себе вільним)

Широкою рікою плили по Русі пожежі, руїни та смерть. Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну, щоб на довгі віки в самім корені підтяти її силу, розбити її народне життя. Найперші міста: Київ, Канів, Переяслав упали і були зруйновані до основи; їх слідом пішли тисячі сіл і менших городів. Страшний начальник монгольський Бату-хан, прозваний Батиєм, ішов на чолі своєї стотисячної орди, женучи перед собою вчетверо стільки всяких полоняників, що мусили битися за нього в перших рядах, — ішов поздовж руської землі, розпускаючи широко свої загони і бродячи по коліна в крові. Про який-будь опір на рівнім полі ніщо було й думати, тим більше що Русь була роз'єднана і роздерта внутрішніми межиусобицями. Декуди ставали опором міщани в своїх мурах, і непривичні до ведення правильної облоги монголи мусили не раз тратити багато часу, добуваючи брам і мурів топорами. Але слабі твердині падали, більше через зраду і підкупство, ніж силою поборені. Ціль походу страшної орди були Угри, багата країна, заселена племенем, спорідненим з монголами, від котрого великий Чінгісхан монгольський домагався, щоб йому піддалося. Угри не хотіли піддатися, і страшенний похід монгольської орди мав їм показати месть великого Чінгісхана. З трьох боків разом, після плану Батия, мала впасти орда до Угорщини: зі сходу в землю Семигородську, з заходу з землі Моравської і з півночі через Карпати. В тій цілі орда поділилася на три часті: одна, під проводом Кайдана, пішла бессарабськими степами в Волощину, друга, під проводом Пети, відділилася від головної орди в землі волинській і поперек Червоної Русі, через Пліснесько, змагала до верхів'я ріки Дністра, щоб перейти її вбрід, а далі розлилася по Підгір'ю, шукаючи проходів через Карпати. 

Я, праця, суспільство... Праця людини приносить суспільству матеріальне і духовне багатство, а людині дає поетичне натхнення, сповнює серце відчуттям радості буття. Праця не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення і щастя в житті, робить його цілеспрямованим. 

Я хочу, щоб життя було цілеспрямованим, осмисленим, а я була щасливою. Своє щастя я бачу в тій професії, яку я обираю — юрист, правознавець, правник. Може, не до кінця на сьогодні розумію свою професію. Але чітко знаю, що буду працювати і з законом, і з людиною. Законом захищати людину і очищати землю від погані. Цього захисту вимагає і хлібороб, і шахтар, і металург, і машинобудівник, і професор, і вчений. І завжди пам'ятатиму слова В. Симоненка: 

Ти знаєш, що ти — людина? 
Ти знаєш про це чи ні? 
Усмішка твоя — єдина, 
Мука твоя — єдина, 
Очі твої — одні. 

Людина — не "гвинтик" величезного маховика, людства. Це неповторна особистість. Дивись, юристе, не помились! Щоб захистити людину, доведеться вести боротьбу зі злочинцями, з бюрократами, апаратниками-демагогами, офіційними патріотами, що кожної миті "дбають про народ", а насправді обдирають його. Від імені своєї професії і всіх її працівників хочеться сказати: 

І тільки тих поважають мільйони, 
Хто поважає мільйони Я. 

Отже, моя професія правознавця законами повинна поважати мільйони Я, а значить стояти на боці прав Людини. Це і є Щастя.