Нещодавно на уроці зарубіжної літератури ми вивчали твір В.Бикова «Альпійська балада». Мене відразу захопив сюжет повісті. Коли я дочитала до кінця, була вражена ще більше. Це трагічна історія людського життя під час другої світової війни. Я побачила справжню велич, силу і красу звичайних людей у страшні воєнні часи.
Головний герой утікає з концтабору. «Звірі» вийшли на полювання, його переслідували пащі натренованих собак. Багато довелося пережити Іванові у його нелегкій дорозі на волю. Знайомство із Джулією. Зустріч з голодним божевільним і його загибель. Іван дуже хотів його врятувати, але не міг, бо інакше би усіх зловили. Совість не дозволяла кинути напризволяще Джулію, він ніс її, коли вона була знесилена і втратила віру на порятунок. Джулія перев’язувала рани, що боліли і дошкуляли йому. Почуття кохання, що спалахнуло у такий тривожний час, додало сили утікачам. Ми бачимо, що справжні люди є добрими, щирими і людяними навіть тоді, коли перебувають у нелюдських умовах.
Наприкінці твору вражає самопожертва головного героя. Глибокий сніг ховає Джулію від ворогів. Іван загинув, але своїм вчинком врятував дівчину.
На жаль, твір воєнної тематики перегукується з сьогоденням. На сході країни триває війна. Там також є герої: сміливі, сильні, готові до самопожертви. Вони здатні протистояти долі, готові до важких випробувань
Объяснение:
Не раз я чула від своєї бабусі про те, що усна народна творчість — скарбничка народної мудрості. А прислів'я та приказки, як коштовні камінці, яскраво виблискують дотепністю та гумором. Протягом багатьох століть люди їх складали і передавали з уст в уста.
Ці невеличкі за обсягом, але дуже влучні вислови вчать нас бути чесними, сміливими, поважати старших і не лінуватися. Деякі з них відображують історичне минуле. Ось, наприклад, одна з моїх улюблених приказок: "Козак з бідою, як риба з водою". Одразу розумієш, що біда для козака зовсім не страшна. А чи "Який пан, такий жупан". По жупану визначали, яка ця людина: багата чи бідна. Адже у багатих жупан був із сукна й оздоблювався хутром.
І, звичайно ж, про українські шаровари, які тоді порівнювали з Чорним морем.
"Шаровари сині, а ще дома двоє в скрині!" Так кажуть про багатого й занадто гордого козака.
Приказки та прислів'я можуть висміювати і вади людини. Наприклад: "Причепився, мов реп'ях до кожуха". Це про настирливу людину. Адже важко відчепити реп'ях від овечого хутра.
Дуже цікаві вислови дійшли до нас із народного календаря. Наші предки гали прикмети, за якими передбачували погоду, й обов'язково пов'язували це зі святами: "Варвара ночі урвала, а дні приточила". Це означає, що ночі стали коротші, а дні довші. Далі: "Прийшов держи рукавиці про запас". Це розуміють так, що після треба чекати холодних днів.
Як не згадати й такі відомі приказки, що постійно вживаються: "В огонь і воду" — так кажуть про сміливу людину, яка не боїться випробувань; "Підливати масла у вогонь" — чекати ще більшого спалаху; "Як води в рот набрати" — означає вперто мовчати. Та багато, багато інших.
Отже, прислів'я та приказки мандрують зі століття в століття, передаються від старшого до молодшого, збагачують нашу мову й учать нас мудрості.
Объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Будьласка.написати твир-нарис.на тему- мій батько
Але мій батько не тільки грає зі мною, він вміє уважно вислухати мене. Батько — мій перший радник у всіх проблемах. Коли ми розмовляємо, очі батька знов змінюються. Тепер я бачу в них увагу, доброту, мудрість, спокій і знов той самий вогник. Батько розмовляє зі мною, як із дорослим. І я цим дуже пишаюсь.
Я не люблю засмучувати батька, бо тоді в його очах згасає мій улюблений вогник. Вони тьмянішають, і я бачу в них біль або сором за мене.
Я дуже люблю очі батька, я бачив у них різний настрій і різні почуття. Але ніколи не було в них неправди та фальші. Я впевнений, очі мого батька мене ніколи не зрадять.