Короткий зміст "звук павутинки" близнець в.

Розділ «Срібний чоловічок».

Герой твору слідкує за срібним чоловічком, який здається йому дивним. Хлопець намагається його спіймати, але йому не вдається. Після дощу затекла хата, де мешкає герой, тому він дивується краплям, тій чарівній музиці під час їх падіння до тазика та ночв. Сонячне кіно — посягання піратами на красу Вишневих Пушинок. До срібного чоловіка — Бумса, Пушинкам. Сумування хлопця з приводу шкоди, якої він завдав метелику. Повага хлопця до Бумса.

Розділ «Сопуха».

Сопуха — істота, якою лякають дітей. Ставлення хлопця до Сопухи. Герой у пошуках кудлатої істоти. Чарівний світ, який побачив хлопець за хатніми дверима у дворі. Герой гає за живими істотами (народом), що оточують його.

Розділ «Крилаті дерева»

Льонька допомагає матері готувати обід — підкидає сухе бадилля у піч. Мрія хлопця про море і особистий пароплав. Глипа підстрелив собаку Льоньки Рекса. Хлопець не розуміє, як Рекс міг напасти на Глипу, якщо собака був дуже лагідним, спокійним навіть до будь-якої свійської тварини. Рекс для Льоньки був найкращим другом, якого хлопець втратив.

Розділ «Адам».

Несподіване знайомство Льоньки з Адамом біля річки. Хлопчик гає за цікавою для нього людиною. Друзі будують греблю на річці, якій дали персональну назву — Лопотуха. Льонька дізнається про смертельну хворобу Адама. Друзі домовляються наступного разу зробити водяний млинок.

Розділ “Ніна”

Сумування Льоньки через власну самотність. Адам не з’являвся, бо дуже хворів, про що хлопець дізнався пізніше. Перебуваючи біля річки, хлопець побачив зруйновану греблю, яку він майстрував з новим другом. Гуляючи, Льонька милувався природою, її красою і побачив знову відновлену греблю і зроблений млинок, який Адам змайстрував без до хлопця. Знайомство Льоньки з Ніною. Вони розмовляють про небезпечну хворобу Адама, про призначення людини на землі.

Розділ «Глипа й Бакун»

Розповідь про минуле старого коня Бакуна. Глипа і його брат Гав-ро вирішили скористатися Бакуном. Під час переправи через річку нога коня потрапила у щілину між камінням. Злодії вирішили знищити Бакуна. Хлопець співчуває тварині і намагається їй до Але як? На думку матері, Бакун сам визволить себе із пастки. Незабаром Льонька бачить коня живим, але кульгаючим. Намірам Глипи не судилося здійснитися.

Розділ «Лікар Бусько Льоньки за ластівками, які полюбляли гратися з Бакуном. Стара Сіроха покликала Льоньку до Адама. Друзі розповідають один одному правдиві історії: хлопець — про Бакуна; Адам — про Буська. Мрія і віра Адама подолати свою хворобу. «Йду на дно, а гребусь».

Розділ «За павутинкою»

Зустріч Льоньки і Ніни. Хлопець дізнається від Ніни, що то вона до Бакуну врятувати життя. Друзі відвідують печеру, грають у кремінц гають за рухом павутинки. Прощаючись з Ніною, Льонь-ка просить, щоб вона приїжджала наступного разу. Турбота матері про те, що її син постійно перебуває самотнім.

Розділ «Все відпливає»

Поховання Адама. Зустрівшись з Ніною, Льонька на її прохання виготовляє кораблик з матеріалу, що надіслав у посилці невідомий Олс. Кораблик був схожий на каравелу «Санта-Марія»; плаваючи в кораблику і милуючись краєвидами вздовж річки, друзі потрапили на Гли-пину вершу. Цей браконьєр намагався завдати шкоди колгоспній рибі. Льонька і Ніна руйнують Глипине сховище. На прощання друзі розпалюють вночі багаття і обіцяють один одному знову зустрітися. Льонька на згадку про себе дарує Ніні кремінці.

© dovidka.biz.ua

На мою думку, красу можна побачити майже у всьому. Оглянувшись тільки навколо можна побачити прекрасне небо й сонце, або хмари й краплини дощу. Кожен день, хвилина, пора року- у всьому є щось своє особливе й прекрасне. А скільки добра у звичайному метелику або бджолі. Адже здавалося б, звичайний метелик, але коли побачити його теплого літнього ранку, настрій відразу йде вгору. Бджоли ж працюють на благо своєї сім'ї. Прекрасне й добре - для кожної людини різне. Та не слід забувати, що дароване нам життя є виявом добра і краси.

Мої роздуми над твором В. Дрозда «Білий кінь Шептало». «Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки». З точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу. Але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. Перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями з іншими учнями. Я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня Шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. Але мені здалося, що цей твір символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. Я вважаю, що за образом Шептала стоїть глибока алегорія. Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь... Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. 1 якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині... Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки». Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, шо дух волі не загубиться, не вивітриться? То як? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати... Скільки разів ми ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на півдорозі... Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На жаль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, аніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От... І знов питання. Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді. Твір В. Дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, шо, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але її думки та почуття, що їх викликав у мене твір «Білий кінь Шептало» Володимира Дрозда, до мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.