1)еге! як бог дасть той у вікно вкине! -сказав павлусь про а щастя б долю в скарб г талант 2)зосередження уваги на тому який б житя обирий для себе людина у чому вбачає щастя така провідна думка твору а мишка б гер переможний в скарб г кольорові миші 3) щастя знає кого шукає так висловену провідну думку твору а крила б гей нові колумби й магеланни в скарб г мишка 4) протест проти сірості буденості людського існування висловлює автор твору а мишка б кольорові миші в скарб г русалонька із 7-в 5) шафа згадується у творі а богдана лепкого б тараса шевченка в василя симоненка г марини павленко

5)г марини павленко 1)в скарб

Жили були чоловік та жінка та не мали вони дітей.От одного дня пішов чоловік ловити рибу.Наловив він раз,другий та на третй тільки одну рибку.А та рибка була не проста а говоряща.Вона каже й старому"Відпусти мене добрий чоловіче та не тільки мене а й моїх друзів і буде в тебе три можливості щоб збулися твої бажання".От подумав чоловік тай пустив риб у море,а та що говорити вміла залишилася тай каже ну загадуй свої бажання.Чотовік той та каже їй хочу щоб моя жінка завагітніла та народила богатиря.Та так і сталося завагітніла його дружина та народила богатиря та назвала його Василій.

Та жили вони довго і щасливо,а Василі ріс собі на потіху іншим.А про тих два бажання що залишилися щоб загадати то старий тільки промовив РИБЦІ"ПЛИВИ МЕНІ БІЛЬШЕ НІЧОГО НЕ ТРЕБА Я ТЕПЕР ДУЖЕ ЩАСЛИВА ЛЮДИНА".

Найбільша захисниця краси — Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника. 

Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село. 

Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною. 

У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: «...Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин».