Тема та ідея повісті ольги кобилянської "земля"

тема-трагедія братовбивства ,що   сталася в селянській родині федорчуків.

ідея-пошук причин братовбивства,тобто першогріха,зла в світі.

кожен народ має свою історичну суть. у всіх вона витка й покручена: то стрімко злітає угору, то сторчголов зривається вниз. перший український роман «чорна рада» – це роздуми вченого, просвітителя, патріота про історичний шлях українського народу.суперечливі, трагічні події з історії козацької україни розгортаються у всьому своєму драматизмі. шлях невпинно підводить нас до кульмінації тих подій – чорної ради 1663 р., що стала провісницею руїни. для куліша велика руїна була містично-зловісним символом, який не втратив свого значення й у нові часи. письменник, людина енциклопедичних знань, передбачав, що повстанці або їхні онуки самі в майбутньому займуть місця тиранів і в жорстокості своїй не поступляться їм. відтак він переконує читача в необхідності єдності й згоди серед українського народу.  у першій редакції «чорної ради» ця головна повчальна ідея була навіть висловлена розповідачем безпосередньо – в останньому абзаці роману, як логічний висновок з нього: «… скільки то було в нас на вкраїні добрих і розумних людей, так як то все те нінащо обернулось через безладдя, що не зуміли, як заповідав батько хмельницький, усі уодно стояти! » знявши, з цензурних міркувань, у другій редакції твору це пряме формування своєї стрижневої політичної думки, куліш залишив її вираження розвитком художньої дії.

у зв’язку з цим великої ваги набуває загальна тональність роману. любов до україни – ось та визначальна засада, що дає змогу групувати персонажі. роман насичений особистостями, характерами, образами, типами. саме тому «чорну раду» дослідники називають своєрідною енциклопедією українського характерознавства. кожен з них – яскрава індивідуальність, самобутній характер. їх об’єднують спільні риси української народної психології, етики, моралі тощо.

образ дороги не тільки – композиційний стрижень твору, а й засіб творення характерів. як і в народній творчості, він підкреслює в героях роману козацьку витривалість та відвагу, що виявлялись в далеких і виснажливих походах, тяжких боях.

своєрідно висвітлено в «чорній раді» й характер кобзаря. кобзар у куліша прагне осягнути думкою найпотаємніші порухи людської душі: «співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». дума про хмельницького, пісні в його виконанні не лише оживляють у пам’яті сторінки драматичної історії україни, а й формують національні ідеали, спонукають слухача замислюватися й над сенсом свого життя.

роман «чорна рада» по самісінькі вінця наповнений духом козацької звитяги. лицарська душа козака, якої «і весь світ не сповнив би», не тільки зачаровує, а й навчає: світ широкий, а україна одна, зрадивши її – занапастиш свою душу. тож роман – хроніка подій 1663 року – виявився напрочуд сучасним. історія не раз вчила українців об’єднуватись у визвольних змаганнях, у захисті державності, але не завжди ми були гарними учнями. задумаймось над цим і не припускаймося давніх помилок.

Сучасна творчість вражає нас сьогодні великою кількістю різноманітних видів мистецтв. Одним з них є література. Вона відіграє у нашому житті величну роль. З дитинства і аж до старості людина живе неначе у взаємодії двох світів – реальної дійсності і художньої літератури.

У різноманітних літературних подіях та образах ми часто намагаємося виявити повсякденне, досить звичне для нас, а от реальні відносини ми часто будуємо на прикладах вчинків ідеальних героїв та їхніх чарівних почуттів із прочитаних творів. З їхньою до ми пізнаємо життя, пізнаємо споконвічні духовні цінності, знаходимо відповіді на свої внутрішні питання, які нерідко хвилюють нас.

Далеко не кожний мав змогу відчувати бурхливі літературні емоції, проте всі ми наче торкнулися їх, одержали про них багато уявлень і в душі відчули щось схоже, коли переживали разом з героями книг їхні хвилювання й страждання. Саме у реальності тих героїв, які створені митцями слова, життя перед нами постає не тільки таким, яким воно являється насправді, але і таким, яким воно може бути, та навіть яким повинно бути.

Архітектура, музика, скульптура, живопис, хореографія, кінематограф… Все це різні форми творчості, самовираження людини, все це – мистецтво. Але, мабуть, лише художня література, яке є його найпопулярнішим видом, має найбільший вплив на розвиток і становлення людини та й і усього людства загалом.

Художня література, яка є мистецтвом слова — це особливий вид мистецтва, в якому носієм матеріальної образності є мова. Характеризують літературу певні особливості: її образи позбавлені візуальної достовірності, вона діє на людську фантазію, особливо гостро активізує інтелект; через слово реальність сприймається в усій її багатоманітності, відкриваються великі можливості осягнення внутрішнього духовного світу людей, та їх спілкування.

Як виду мистецтва, літературі притаманне, багатогранне, історичне осмислення дійсності, сприймання та осмислення її, безпосередньо як процесу. Предметом літературного пізнання є людина в життєвому процесі, та і все, пов’язане з нею. Така всеохопність як читачеві так і письменнику дає унікальні та вражаючі можливості для пізнання людини — найдивовижнішого із творінь Господніх. Саме тому художню літературу також прийнято називати людинознавством. Людинознавство розуміється як природна прихильність літератури пізнавати, впливати і осмислювати світ людини. Навіть коли у художніх творах описуються пейзажі, події чи предмети, то автор все одно намагається покази їх так, як сприймає людина.

Література допомагає освоїти людині такі сторони життя і суспільства, які іншими шляхами пізнати не можна. Пізнати протиріччя людської сутності, її непрості стосунки зі світом родини і суспільства можливо через твори реaлістичної школи. Читачу у творах відкриваються непрості механізми людської психіки, поведінки через знайомство з цікавим та захоплюючим сюжетом, персонажами, які в свою чергу постають певними моделями людського світу. Іншими словами, немає потреб «практикувати» такі ситуаційні моделі у житті – розпізнати їх допомагає література, саме вона дає ключ для прочитання життя та мислення людини, і в такому розумінні її пізнавальна функція нерозривно пов’язана із морально-етичною та виховною, але вчить вона нeпомітно, впливає на найтонші струни людської душі.

Оскільки художня література більше схиляється до нюху, слуху, дотику, смаку, та до „шостого чуття» (ірреального, інтуїції), то її зазвичай відносять саме до синтетичних видів мистецтва. Вона дуже часто постає органом художньо-інтуїтивного пізнання, суспільним нeрвом, який відкриває механізм незалежності людини від влади. Також не можна не зазначити, що література виражає національну своєрідність народу, специфіку менталітету, а отже – і безпосередньо впливає на формування національної самосвідомості. Література викликає сильніші враження, мислинєві процеси, переживання, ніж, наприклад, архітектура, живопис, скульптура, адже вона є одним із найуніверсальніших видів мистецтва. А в розвитку творчої уяви людини їй взагалі немає рівних. Безумовно, література являє собою могутній засіб людино творення.

Найголовнішою тотожністю людини є та, яка визначає характер підсвідомості кожного її учасника та колективної свідомості – національна. Її формування відбувається внаслідок процесу національної ідентифікації. До того ж процес цей може бути як і свідомим, так і не усвідомленим. Такий процес національного ототожнення, відбувається саме під час опрацювання літературного твору. Адже література, як мистецтво, відноситься до сфери людського духу.