Чи мали остап і соломія інший вибір у житті?

Звісно мали. Соломія могла не піти за Остапом,вона залишилась би живою, а Остапа більш ніколи не побачила б.

1. Вирушаючи в далеку дорогу, найперше, на думку Сірка, необхідно: а) нагодувати собак; б) мати гарний настрій; в) забезпечити себе достатньою кількістю харчів; г) впорядкувати зброю.2. «П’ятнування» — це змагання на: а) зіркість пострілу; б) швидкий біг; в) вправність розчиняти шкіру диких тварин; г) фізичну витримку.
3. Якого звичаю дотримувалися Сірки, вирушаючи у далеку путь: а) молились Богу; б) пили свячену воду; в) нетривалий час сиділи на призьбі; г) пили чай із рути-м’яти.
4. «Ти, козаче, щасливий»,— зазначив старий Сірко, звернувшись до Григорія, коли вони приїхали на місце пантовки, оскільки: а) шлях до нього був небезпечним; б) Многогрішний не потрапив до в’язниці; в) полювання на диких тварин могло видатися успішним; г) подорожуючі оминули небезпечну прірву.
5. За до чого дід Сірко вимірював час? а) годинника; б) наявністю комарів і гнусів; в) співом птахів; г) рухом сонця.
6. Хто з героїв твору висловив думку про те, що «щастя, як трясця, як нападе, не скоро покине»? а) Григорій Многогрішний; б) Наталка; в) Гриць; г) старий Сірко.

Було вже: 

http://tvori.com.ua/obraz-marusi-churaj-v-ukra%d1%97nskij-literaturi/#ixzz4MhsItqqI

Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах», — каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині й гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «її пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».

Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами і стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно. У залежності від художньої мети твору письменники по-різному трактують отруєння Марусею Гриця. М. Старицький стверджує, що для Марусі кохання до Гриця — мета її життя. Вона не згодна ні за яких умов розлучитися із своїм коханим, а тому готує отруту для них обох. Смерть повинна була поєднати закоханих навіки, бо у другому потойбічному світі немає «ворогів», і нікому буде вже їх розлучати. Проте Гриць помилково випив увесь трунок і помер сам. Маруся збожеволіла.

О. Кобилянська картину отруєння Гриця залишає поза сюжетом твору. А читача наводить на думку, що Тетяна (читаємо Маруся) власноруч зібрала зілля і отруїла Гриця, помстившись хлопцеві за зраду. Не даремно ж письменниця дає їй прізвисько Туркеня. Вона запальна, рішуча, здатна на високі почуття, не розуміє брехні, не прощає зради. Сама також гине.

Маруся Чурай Ліни Костенко не має нічого спільного із помстою, злочином. Вона — митець. її душа співає піснями народу. Вона здатна на страждання, на помсту — ні. Отруту героїня роману приготувала для себе, бо не могла більше складати пісні, душа боліла, покривджена Грицевою зрадою. Німий поет — то вже не поет. Маруся хотіла отруїти себе, а Гриць випив отруту випадково. Смерть коханого ще більшою мірою покріпила страждання. Після його смерті Маруся не написала жодної пісні, і навіть після того, як її виправдав суд, — померла, бо не виправдала сама себе.