Коло проблем які порушує автор у творі іван сила

Проблеми добра та зла
дружби
боротьби із зажерливістю та брехливістю

Как-то собрались души на совещание перед воплощением на Землю.
И вот Бог спрашивает одну из них:
— Зачем ты идёшь на Землю?
— Я хочу научиться прощать.
— Кого же ты собираешься прощать? Посмотри, какие души все чистые, светлые, любящие. Они настолько любят тебя, что ничего не могут сделать такого, за что их нужно прощать.
Посмотрела Душа на своих сестричек, действительно, она их любит безусловно, и они её так же любят!
Пригорюнилась Душа и говорит:
— А мне так хочется научиться прощать!
Тут подходит к ней другая Душа и говорит:
— Не горюй, я тебя так сильно люблю, что готова быть рядом с тобой на Земле и тебе испытать прощение. Я стану твоим мужем и буду тебе изменять, пить, а ты будешь учиться меня прощать.
Другая Душа подходит и говорит:
— Я тебя тоже очень люблю и пойду с тобой: буду твоей мамой, наказывать тебя, всячески вмешиваться в твою жизнь и мешать жить счастливо, а ты будешь учиться меня прощать.
Третья Душа говорит:
— А я буду твоей лучшей подругой и в самый неподходящий момент предам тебя, а ты будешь учиться прощать.
Ещё одна Душа подходит и говорит:
— А я стану твоим начальником, и из-за любви к тебе буду относиться к тебе жёстко и несправедливо, чтобы ты могла испытать прощение.
Ещё одна Душа вызвалась быть злой и несправедливой свекровью…
Таким образом, собралась группа любящих друг друга душ, придумали сценарий своей жизни на Земле для проживания опыта прощения и воплотились.
Но оказалось, что на Земле вспомнить Себя и о своём договоре очень сложно.
Большинство приняли всерьёз эту жизнь, стали обижаться и гневаться друг на друга, забыв о том, что они сами составили этот сценарий жизни, а главное — что все любят друг друга!

Проголошення державної незалежності України зумовило великі зміни в духовному житті, розвитку національної культури, літератури та мистецтва, в пробудженні історичної пам'яті народу. Ліквідовано багато «білих плям» в історії української літератури — повернено імена письменників, що були закатовані у сталінських таборах, тих, чия творчість оголошувалась ворожою, націоналістичною. 

«Розстріляне Відродження» — так називають митців 20—30 років XX століття, які були знищені більшовицьким тоталітарним режимом. У 30-х роках XX століття було знищено 80% української творчої інтелігенції, серед них багато письменників. 

Літературно-мистецьке покоління «Розстріляного Відродження» — це митці, які творили високохудожні твори, які прагнули піднести українську культуру до вершин світового розвитку. Серед них М. Хвильовий, В. Чумак, Микола Зеров, Василь Еллан-Блакитний, Михайль Семенко, Валер'ян Поліщук, Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, В. Винниченко та багато-багато інших. З 259 українських письменників, що друкувались у 1930 році, після 1938 року лишилося в живих тільки 36, і лише 7 із них померли своєю смертю. Хто вони — ці лицарі нашої культури? Що нам про них відомо? 

За останні десятиріччя XX століття було опубліковано твори багатьох митців «Розстріляного Відродження», деякі введені до шкільної програми — М. Хвильовий, Г. Косинка, М. Вороний, М. Куліш. Твори цих митців розглядалися на уроках української літератури. Проте є безліч імен, які ще знаходять свою дорогу до широкого українського читача. Серед них я можу назвати Майка Йогансена, В. Чумака, В. Еллана-Блакитного. 

Рано пішов із життя В. Еллан-Блакитний — поет, журналіст, політичний і державний діяч, редактор газети «Вісті ВУЦВК». Поетичні твори митця увійшли до збірки «Удари молота і серця». Це поезії, написані у період з 1917 по 1920 роки, в них митець відтворює світ, який бачить, кривавий світ революції і громадянської війни. В. Еллан-Блакитний вважав, що цей період вимагав і революційних вчинків і настроїв, революційної поезії. Закличні рядки його поезії «Вперед» перегукуються з образами поезії Лесі Українки «Досвітні огні»: 

Ні слова про спокій! Ні слова про втому! 
Хай марші лунають бадьорі й гучні... 
Хай ніч облягає — та в пітьмі глибокій 
Вже грають-палають досвітні вогні... 

Своєрідність післяреволюційного часу полягала в тому, що відродження національної культури йшло попереду соціальних змін, і в цьому могутньому імпульсі було стільки виключно особистісного, що межі контрольованої державою культури ставали тісними. Зміна влади не принесла митцям бажаної свободи. Злет української літератури, театру викликав у влади бажання зламати цих людей, поставити їх на коліна. І був розроблений план — план, який являв собою зразок мистецтва знищення: голодомор 1932—1933 років, репресії 30-х років. 

До талановитих митців 20—30 років XX століття належить і Лесь Курбас, революційний театр якого ставив модерністські п'єси. Театр Леся Курбаса — це театр дії, для нього головне не традиційні декорації і бутафорія, а проблеми, почуття, які хвилюють глядача. Для його п'єс характерна гострота і актуальність тематики — це і проблеми українізації, історичної пам'яті народу, правдиве зображення тогочасного життя, без закликів щодо Леніна, Сталіна, партії більшовиків. За це й було його репресовано і розстріляно. 

Українські письменники, що стали жертвами сталінських репресій, повертаються до наших читачів своїми творами, а життєвий і творчий їхній шлях ще є темою дослідження для наших науковців.