Твір на тему "дружба- це найкращий скарб" за твором "митькозавр із юрквки або химера лісового озера"

Що таке дружба???Одного разу замислилася я над поняттям "дружба" і зрозуміла, що точного визначення дати йому не можна. Зрозуміло, що це "особливий тип моральних стосунків між людьми". Але в чому ж його особливість? На мою думку, у дружбі найголовніше - вірність та довіра. Ці поняття мають певний взаємозв"язок. Справжній друг - це та людина, якій можна довірити будь-яку таємницю і бути при цьому повністю впевненим та спокійним у тому, що вона не буде розголошена. Друг - це людина, яка буде з Вами й у хвилини радості, і смутку. Вона буде справді щиро радіти Вашому успіху та сумувати через Ваші невдачі. Але не слід ідеалізувати друга. Усі ми люди, у нас різні характери та звички. Не можна сваритися з людиною лише через те, що у Вас різні смаки. Існує вислів: "Дружба - це дорогоцінний камінь, який важко знайти, але надто просто втратити." Це й справді так. Для того, щоб знайти справжнього друга, не достатньо одного дня. Інколи на це потрібні роки. Для дружби важлива взаємна симпатія, спільність інтересів. Це лише у фізиці протилежності притягуються. У житті все інакше. Якщо, наприклад, Вам подобаються запальні вечірки, а Вашому другу - спокійні вечори перед телевізором, то навряд чи Вам буде весело та цікаво разом. Для того, щоб дружба тривала досить довго, слід робити певний внесок до стосунків. Не можна лише вимагати цього від інших. Щоб покращити свої стосунки з людьми, слід уміти вислуховувати, давати поради тому, хто цього потребує, співчувати, а також цікаво розповідати, піднімити настрій іншим. Дружба - поняття для кожної людини своє. І кожен чекає від свого друга різного. Але одне слід пам"ятати: друг також чогось від Вас чекає. Велика мурість криється в словах: "Незначні люб"язності зміцнюють дружбу". Будь-яка людина важко переносить самотність, тому слід прикладати певні зусилля та постійно працювати над собою. Для того, щоб мати друзів, треба самому вміти бути другом. Отже, усі ми різні. Маємо різну зовнішність, характер, здійснюємо різні вчинки. Але слід пам"ятати, що будь-кому приємно, коли ним цікавляться, вислуховують, намагаються до роблять це безкорисно. "Ніколи ще щастя не ставило людину на таку висоту, щоб вона не потребувала друга."...

Хоч і Юлько та Славко однолітки, друзі все ж вони мали певні відмінності, погані та хороші якості.

Юлько Ващук був "ідеальною" дитиною. Він старанно навчався в школі, безмежно любив своїх батьків, талановитий. Але у нього були і свої мінуси. Він був пихатим, жорстоким, егоїстичним, нечесним і ще багато негативних рис, які він містив у своїй "ідеальній" персоні. Славко ж хоч і теж не був ідеальним, й надалі тримав у собі людські чесноти. Він був честолюбним, не любив виправдовуватися навіть тоді, коли був цілком правий, він достойно тримався, вислуховуючи жорстокі намови у його сторону. І все ж вони різні, різні у них світоогляди.

Диктант — від латинського слова «дікту» — диктувати. А ще «діктаре», що означає «розпоряджатися, наказувати»..Азбука — раніше алфавіт звучав так: аз, букі, веді, глаголь, добро, ... З назв перших двох букв і з’явилося слово азбука.
Олівець — Писати — щодо писання, то давній корінь цього слова українська, можливо, успадкувала з індоєвропейських часів. Проте з іншим значенням — пістрявий, пестрий «строкатий» (корінь pьs-). Значення «писати, малювати» зафіксовано лише у слов’янських, балтійських мовах (лит. piẽšti «малювати», прус. peisāi«пишуть»), а також у деяких індоіранських. У слов’ян і балтів це значення (корінь pis-) могло розвинутися під впливом усе тих самих давніх арійських мов, що панували в першому тисячолітті до нової ери в Наддніпрянщині. Принаймні серед їхніх носіїв було чимало письменних людей, без яких не могли обійтися торгівля та дипломатичні відносини. Корінь piś- у індоіранців позначав процес різьблення, карбування, висікання, вирізання (а ще — нарізання м’яса). Семантичний зв’язок із писанням простежується чітко. Pеśa від того ж кореня означало «орнамент, візерунок», pēśalá — «прикрашений, приємний, красивий», pēśakāra —«вишивальниця», дослівно «та, що робить візерунки». Як бачимо, з цим коренем пов’язані українські слова писанка, писанкарство, розписувати, розписний, 
вислів «неписана краса»