План до тексту бориса харчука планетник

1.підкорення хмар хлопчиком .

2.злагода з усім світом.

3.довіра природи.

4.людський суд.

5.фантастичне звільнення.

6.здійснення мрії.

 

Дуже швидко пробігло спекотне літо, і тепер лісові ділянки, галявини, струмочки і ставки підпорядковані         до вересня. вранці вже прохолодно, а вдень гріє сонечко. воно ще нагадує про літнє тепло.        після довгої виснажливої роботи відпочивають поля, зібраний урожай в садах. тепер скрізь усе сповнене прохолодою осінніх місяців. часто на небі з’являються сірі хмаринки, мрячить нескінченний дощик. ніби поринувши у думи, затужив безмовний ліс. скоро на деревах не залишиться жодного листочка, гілки не будуть захищені від бездушних дощів і морозів.        ось кленовий листочок не поспішаючи вальсує в повітрі. ніби поринувши у думи перед довгими зимовими сновидіннями, сумно поскрипує немолодий вже дуб. навколо одягненого в мох трухлявого пенька розташувалися стрункі опеньки. їх тут дуже багато, всі вони так і хочуть потрапити в кошик. травка вся зблякла і опустилася до землі, і лише крихітні червонуваті зірочки вересу приносять радість.          ми бачимо, як високо в небі на прощання кружляють журавлі. вони прямують у теплі краї і сумно курличуть про те, що прийшла осінь. у такі миті нам стає сумно, ми починаємо розмірковувати про наше призначення у цьому прекрасному світі.

На мою думку, батьківщина — одна з найбільших цінностей у нашому житті, яку ти не вибираєш: вона дана тобі батьками як спадок, який маєш любити й берегти, щоб передати власним дітям.по-перше, батьківщина — це насамперед духовний материк, тобто не лише країна, у якій ти народився, а й усі духовні надбання роду й народу: мова, пісні, традиції, звичаї, які відпові твоїм ментальним особливостям. яскравим прикладом усвідомлення цього є моя сім’я, де панує пошана до традицій, моральність, прагнення знати народні звичаї й дотримуватися їх: усі ми розмовляємо українською й любимо співати народні пісні, а святкову сорочку кожному власноруч вишила мама; щоліта мандруємо стежками україни (у першому поході мене, піврічного, ще несли в спеціальному рюкзачку); ємо дідусям і бабусям поратися на городі, у саду, учимося жити так, щоб не було перед ними соромно.по-друге, навіть якщо людина з якоїсь причини змушена жити поза межами рідної землі, вона несе у своєму серці часточку батьківщини. прикладів цього в літературі сила-силенна. чи не найяскравішим серед них є творчість тараса шевченка, зокрема його поезія «і виріс я на чужині…», у якій кобзар пише, що для нього немає нічого кращого, як «дніпро та наша славная вкраїна…». глибинним розумінням патріотизму вражають «кам’яний хрест» василя стефаника і «волинь» уласа самчука, поезії олександра олеся та євгена маланюка. отже, батьківщина — це найцінніший дар твого народу й роду. це не тільки земля, на якій ти народився та проживаєш, а й уся духовна спадщина твоїх пращурів, яку мусиш плекати й примножувати скрізь і завжди.