Твір на тему "чому треба бути духовно розвинутим" прошу іть будь-ласка.

для поезії м.вороного характерні глибокі філосовські роздуми,патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ,рідну україну. у поемі "євшан-зілля" м. вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві,своєму народові.використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні,його забуття про рідний край і батька,поет із болем у серці звертається до людей,які відцуралися від своєї батьківщини,які,потрапивши на чужу землю,забули рідну мову.чимало синів і дочок україни блукають по світу у пошуках щастя.це до них звернені слова поета: краще в ріднім краї милім полягти кістьми,сконати ніж в землі чужій,ворожій, в славі й шані пробувати. у поемі "євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців,які шанують чужі звичаї і рідний край,які забули свої звичаї.микола вороний задає риторичне запитання: де ж того євшану взяти, того зілля-привороту, що на певний шлях направить,- шлях у край свій повороту? ! роздумуючи над поемою,я пригадала слова т.шевченка "хто матір забуває,того бог карає".я переконана,що горе тій людині,тому народові,який забуває своє коріння,свою мову,не дбає про свою країну.тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи. ми,молоде покоління,піднімаємось у своєму духовному і національному зрості,крокуючи шляхами розбудови самостійної україни,віддаємо всі сили на благо нашої країни,мріємо про свій вагомий внесок у цю справу.ми любимо свою батьківщину,свій народ,свою мову,а тому такі близькі нам слова поета: за честь і правду все віддай, коли ти любиш рідний край! я ,що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації,свого краю.отже,я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові,своїй країні.

Захар – слуга обломова. это «пожилой человек, в сером сюртуке, с прорехою под мышкой…с голым, как колено, черепом и с необъятно широкими густыми русыми с проседью …» з. ленив и неряшлив. все, к чему прикасается з., ломается и бьется. он может подать еду обломову на грязной или побитой посуде, может подать поднятую с пола еду и т. д. оправдывает он это по-философски: все, что ни делается, угодно господу, и с этим не стоит бороться. но внешняя разболтанность з. обманчива. он радеет о хозяйском добре, знает его наперечет. несмотря на напор тарантьева, з. не дает ему ничего из одежды барина, уверенный, что тот ее не вернет. з. – слуга старой закалки, боготворящий своего хозяина и весь его род. когда обломов отчитывает слугу за то, что он уподобил его другим людям, живущим на свете, з. чувствует свою вину. действительно, его барин – особенный и самый лучший. но, вместе с преданностью хозяину, з. присуща утонченность и развращенность нравов. он любит выпить с приятелями, посплетничать с другими слугами, то восхваляя, то принижая своего барина. при случае з. может и прикарманить себе деньги, сдачу из магазина, например. жизнь з. тесно связана с жизнью обломова. два последних представителя обломовки, они, каждый по-своему, свято хранят в душе ее заветы. даже когда з. женится на кухарке анисье, он старается не допускать ее к барину, а делает для него все сам, считая это своей неприкосновенной обязанностью. жизнь з. заканчивается с жизнью обломова. после его смерти з. вынужден уйти из дома пшеницыной. он заканчивает свою жизнь на паперти нищим стариком. таким его встречает штольц и предлагает увезти в деревню. но верный слуга отказывается: он не может оставить без присмотра могилу своего барина.

Народна легенда про дівчину-україну, яку господь обдарував піснею якось господь бог вирішив наділити дітей світу талантами. французи вибрали елегантність i красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну i порядок, росіяни — владність, поляки — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики… обдарувавши всіх, підвівся господь бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини. — хто ти? чого плачеш? — запитав господь. — я — україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі. — чого ж ти не підійшла до мене раніше? я всі таланти роздав. як же тобі? дівчина хотіла вже йти, та господь бог, піднявши правицю, зупинив її. — є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. це — пісня. узяла дівчина — україна дарунок i міцно притиснула його до серця. поклонилася низенько всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ. вроте как так