Твір на тему думки і почуття викликані читанням роману євгеній онєгін

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» писався Пушкіним біля васьми років. Це були роки тварчої зрілості поетО. В 1831 році роман був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. Він охоплює події з 1819 по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгромуНаполеона до повстання декабристів. У центрі роману – любовна історія. Герої роману Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна, Валодимир Ленський і Ольга становлять дві любовні пари. Але всім їм не дано судьбою стати щасливими. Онєгіна Тетяна полюбила відразу й назавжди. А він прийшов до любові через роки, через глибокі духовні потрясіння. І, хоча Євгеній і Тетяна люблять один одного, вани не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати Свою долю. І винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а власні помилки героя, його невміння знайти правильний шлях у житті. Над причинами цих помилок Пушкін і змушує міркувати сваго читача.

На просту сюжетну лінію роману нанизана безліч побутових картин і описів природи, у романі описані живі люди з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. Все це «собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних» представляє читачеві епоху… Це, звичайно, моя особиста думка, але мені здається, що головна ідея «Євгенія Онєгіна» полягає в тому, що щасливими можуть бути лише люди, які мало думають, мало знають, у яких немає прагнень до високого ідеалу. Люди із чуйною душею приречені на страждання. Цим мене й залучає роман, він переконує мене у власних Приземлені люди живуть простіше, беспечнее й легше, але не кожний погодиться живатіти «у бездіяльності порожньому». Однак Пушкін не обмежується цими висновками. Він чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по сваїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Ці сумні й гіркі думки про недоськоналість миру виражені Пушкіним в останніх смутних рядках роману.

  Моральні норми і щирі почуття, зображені в родино-побутових піснях українців :

  Родинно-побутові пісні — це ліричні твори музичного та поетичного характеру. У цих творах відображаються моральні норми та щирі почуття українців. У родинно-побутових піснях яких відбиті почуття, ідеї, думки людини, пов'язані з її приватним життям, подіями в родині та стосунками всередині сім'ї.

  Серед родинно-побутових пісень можна виокремити твори про кохання, родинне життя, колискові пісні. Проте про що б не співалось у піснях, всі вони зворушують душу, торкаються найпотаємніших куточків серця. Вони звеличують вірність у стосунках, відданість, підносять силу родини, велику роль надають матері у вихованні дитини. У таких творах відбивається колективна думка про народну мораль, етику, естетику.

  Приклади: "Ой там за горою, там за крем'яною...", "Цвіте терен, цвіте терен", "Ой жоно моя, жононько".

головна думка повісті видатного українського письменника і. франка «захар беркут», на мій погляд, така: сила народу полягає в згуртованості, єдності і відданості своїй батьківщині.

у цьому творі письменник докладно розкрив умови життя тогочасних тухольців, їх побут, знання, головні риси характеру цих людей. живучи серед неприступних гір і лісу, вони вели безперестанну боротьбу з природою. ця боротьба породжувала у людей кмітливість, виховувала сміливість, гартувала волю, потребувала взає і дружніх дій. усі джерела добробуту на той час були суспільними, спільною власністю були ліси, земля і засоби виробництва. тому «мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці та вживанню, в радощах і в горю.