Де у зимову негод знайшла притулок катерина​

Езпідставні докори фауста самому собі(вагнера слова):

«корить себя решительно вам нечем.

скорей была заслуга ваша в том,

что вы воспользовались целиком

уменьем, к вам от старших перешедшим».

дві душі фауста:

«так две души живут во мне,

и обе не в ладах друг с другом.

одна, как страсть любви, пылка

и жадно льнет к земле всецело,

другая вся за облака

так и рванулась бы из тела».

байдужий до влади:

«мне б царских мантий и держав

милей был этот плащ походный».

невіра в слово:

«ведь я так высоко не ставлю слова,

чтоб думать, что оно всему оснвоа».

в певній ситуації:

«в любом наряде буду я по праву

тоску существованья сознавать.

я слишком стар, чтоб знать одни забавы,

и слишком юн, чтоб вовсе не желать».

ставлення до зла, брехні:

«я проклинаю ложь без меры

и изворотливость без дна,

с какою в тело, как в пещеру,

у нас душа заключена.

я проклинаю самомненье,которым ум наш обуян,

и проклинаю мир явлений,

обманчивых, как слой румян».

про себе:

«я к загробной жизни равнодушен.

в тот час, как будет этот свет разрушен,

с тем светом я не заведу родства.

я сын земли».

бажання :

«я людям руки распростер.

я грудь печалям их открою

и радостям – всему, всему.

и все их бремя роковое,

все беды на себя возьму.

сором’язливість:

«я в жизни не умел усвоить лоска

и в обществе застенчивей подростка».

10. ім’я –   генріх.

кожен народ має свою історичну суть. у всіх вона витка й покручена: то стрімко злітає угору, то сторчголов зривається вниз. перший український роман «чорна рада» – це роздуми вченого, просвітителя, патріота про історичний шлях українського народу.суперечливі, трагічні події з історії козацької україни розгортаються у всьому своєму драматизмі. шлях невпинно підводить нас до кульмінації тих подій – чорної ради 1663 р., що стала провісницею руїни. для куліша велика руїна була містично-зловісним символом, який не втратив свого значення й у нові часи. письменник, людина енциклопедичних знань, передбачав, що повстанці або їхні онуки самі в майбутньому займуть місця тиранів і в жорстокості своїй не поступляться їм. відтак він переконує читача в необхідності єдності й згоди серед українського народу.  у першій редакції «чорної ради» ця головна повчальна ідея була навіть висловлена розповідачем безпосередньо – в останньому абзаці роману, як логічний висновок з нього: «… скільки то було в нас на вкраїні добрих і розумних людей, так як то все те нінащо обернулось через безладдя, що не зуміли, як заповідав батько хмельницький, усі уодно стояти! » знявши, з цензурних міркувань, у другій редакції твору це пряме формування своєї стрижневої політичної думки, куліш залишив її вираження розвитком художньої дії.

у зв’язку з цим великої ваги набуває загальна тональність роману. любов до україни – ось та визначальна засада, що дає змогу групувати персонажі. роман насичений особистостями, характерами, образами, типами. саме тому «чорну раду» дослідники називають своєрідною енциклопедією українського характерознавства. кожен з них – яскрава індивідуальність, самобутній характер. їх об’єднують спільні риси української народної психології, етики, моралі тощо.

образ дороги не тільки – композиційний стрижень твору, а й засіб творення характерів. як і в народній творчості, він підкреслює в героях роману козацьку витривалість та відвагу, що виявлялись в далеких і виснажливих походах, тяжких боях.

своєрідно висвітлено в «чорній раді» й характер кобзаря. кобзар у куліша прагне осягнути думкою найпотаємніші порухи людської душі: «співаючи пісню, од серця голосить і до плачу доводить, а сам підведе вгору очі, наче бачить таке, чого видющий зроду не побачить». дума про хмельницького, пісні в його виконанні не лише оживляють у пам’яті сторінки драматичної історії україни, а й формують національні ідеали, спонукають слухача замислюватися й над сенсом свого життя.

роман «чорна рада» по самісінькі вінця наповнений духом козацької звитяги. лицарська душа козака, якої «і весь світ не сповнив би», не тільки зачаровує, а й навчає: світ широкий, а україна одна, зрадивши її – занапастиш свою душу. тож роман – хроніка подій 1663 року – виявився напрочуд сучасним. історія не раз вчила українців об’єднуватись у визвольних змаганнях, у захисті державності, але не завжди ми були гарними учнями. задумаймось над цим і не припускаймося давніх помилок.