Продолжить рассказ дивак автор тютюник

Рассказ Дивак Автор Тютюник

Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.

У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.

З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.

Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.

Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?

- Прости мене. Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати -

Та й замовкла…

Зомлів Марко.

И земля задрижала.

Прокинувся… до матері -

А мати вже спала.

Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.

Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».

Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.

Виникнення театру пов’язане

з формуванням принципово нових взаємин між тими двома типами пове-

дінки – грою та ритуалом, які властиві не лише людині, а й цілому живо-

му світові. Коли ритуал передбачає відтворення дій за наявними наочними

взірцями, то в грі витворюються, з одного боку, системи умовностей, неза-

лежні від конкретних взірців, а з другого – пошукові схеми, що дозволяють

відкривати нові можливості для діяння. Проте саме після того, як гра стає

знаряддям експериментального дослідження світу, його випробуванням, з неї

починають розвиватися зародкові форми театрального мистецтва як необхід-

ної противаги для незмінно відтворюваної ритуалістики. Ці ігрові видовищні

елементи формуються в надрах самих обрядів, закладаючи в них внутрішню

суперечливість, як рушії подальшого розвитку та виокремлення театральних

видовищ як самостійних форм творчості.

Гра як розвага, сакральне дійство б осмислення світу, наслідування

людьми один одного, тварин чи навіть природних явищ, схильність до від-

творення в жестах і мові побаченого і відчутого – усе це властиве суспільству

на всіх етапах його розвитку. В Україні також з давніх-давен зберігалися те-

атральні елементи в народних обрядах та іграх, синтетично поєднаних з піс-

нею і танцем.

Однак початок театру можна пов’язувати не з обрядом і не з будь-якою

грою взагалі, а тільки з естетичною функцією обрядового дійства, з драма-

тичною грою, тими елементами обряду, видами ігор, у яких наявне образно-

художнє відтворення діяльності людини, стосунків між людьми1

.