Міні твір що спільного між чепіжним та шпичаком

відповідь:

климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті григора тютюнника. образ климка втілює  ідеал людини. у маленькій сирітській душі климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. зовнішність климка: «климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій кириловій діжурці. тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути» риси характеру климка: а) щирий, добрий, працьовитий; б) мужній, вольовий; в) благородний, чуйний, уважний, турботливий г) винахідливий. прагнення климка   а) прагнення навчитися; б) відповідальний за доручену справу; в) шанобливе ставлення до дружби значення образу климка а) залишився сиротою, так само як і автор твору; б) виховувався у дядька, який теж загинув від німецької бомби; в) риси характеру.джерело

детальніше - на -

пояснення:

відповідь: твір за повістю г. тютюнника «климко»

твір розміщено в твори з української літератури від tvir в пятница 4 сентября

війна несе горе всім. кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? на собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і григір тютюнник. пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «климко».

головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. а зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. і климко, і його друг зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, климко вирішив іти у слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. подорож далека й безпечна, але клим-ко готовий терпіти холод і голод заради зульфата, заради наталії миколаївни і її дитинчати. взає — характерна риса майже всіх героїв оповідання. на перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість іншій: хлопці вчительці, старий безногий швець разом з голодним климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.

фінал оповідання — трагічний. климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».

ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.

натисніть, щоб дозволити іншим дізнатися, наскільки це корисно

пояснення: