Іть будь-ласка , терміново треба! написати твір на 2 сторінки- чи потрібен спорт у житті людини( за твором неймовірні пригоди івана сили)!

Рух — це життя. Адже варто задуматися, що все живе в світі рухається — від клітини до планет у Всесвіті. Напевно, в русі і є і сенс цього самого життя і саме життя. На жаль, сучасні люди зовсім мало стали рухатися. Вони навіть не ставлять питання, чи потрібно займатися спортом, оскільки просто не замислюються над цим. Через це сучасний житель мегаполісу часто виглядає втомленим, хоча і не виконує важкої роботи, у нього проблеми з тиском, апетитом, м’язи не працюю на повну потужність, через що вони атрофуються. Гіподинамія, а саме так називається зниження рухової активності, стала бичем нашої цивілізації і єдина можливість боротися з гіподинамією — це заняття спортом. А зараз це не тільки необхідно, але й модно.

Головна героїня твору — безталанна наймичка Ганна. Її життя дещо нагадує Катеринине. Як і Катерина, Ганна — жертва пан­ської розпусти. Вона теж «покритка», але не повторює сумної історії своєї попередниці, а зберігає своє життя для улюбленого сина Марка. Ганна ні на хвилинку не забувала про свій материн­ський обов’язок. Любляче серце не повело її стежинами Катерини до ополонки, а підказало інший, значно важчий і благородніший шлях, до кінця життя бути позбавленою прав материн­ства. Чи може бути більша мука-кара для матері?

Объяснение:

У пролозі мовиться про якусь жінку з дитям на руках. Ганна приходить на хутір «у найми проситись» тільки через рік і дуже радіє, коли господарі погоджуються її взяти, дитину доглядає, «ніби матір». Залишившись наодинці з малим, «тяжко, важко плаче», причини цих сліз «не зна Марко, росте собі». Щоб по­шкодити добрій славі Марка, не згоджується бути посадженою матір’ю на його весіллі. Коли Марко і Катерина вітають Ганну після повернення з Києва, як рідну матір, вона лякається: «Може вони знають. Може, вони догадались.» В останні хвилини життя нещаслива мати всіма силами намагається діждатися Марка з до­роги і відкрити таємницю його народження.

десять років солдатської неволі із царською "забороною писати і малювати" — найтрагічніша сторінка життя т. шевченка. знаючи, що він буде покараний, поет продовжує писати й малювати. "караюсь, мучусь, але не каюсь" — таким було його життєве кредо. криючись від стороннього ока, поет пише вірші, у яких — протест проти царського свавілля, готовність боротися до кінця.

провідними мотивами поезій періоду заслання були: сум за рідним краєм, самотність, боротьба за волю, за звільнення від самодержавства всіх народів, які жили в російській імперії.

поезію періоду заслання називають ще "невольничою поезією" т. шевченка. кожна з цих поезій народилася з поетової печалі, з невимовної журби і є частиною його серця:

нудьга і осінь. боже милий,

де ж заховатися мені?

що діяти? уже й гуляю

по цім аралу; і пишу

віршую нищечком, грішу.

однак мотив суму в творчості цього періоду — це не песимізм, бо сподівання

і зборюють журбу, а віра здолає зневіру. і в цілому оптимізм шевченка-невільника бере гору над песимізмом:

може, ще я подивлюся

на мою украї

може, ще я поділюся

словами-сльозами

з дібровами зеленими!

мало того, у багатьох творах, написаних у засланні, поет гостро критикує царизм. поема "царі" є найкращим тому свідченням:

бодай кати їх постинали,

отих царів, катів людських.

морока з ними, щоб ви знали.

у своїх поезіях того періоду поет правдиво показує і гнівно засуджує кріпосників, їх безчинства, моральну розбещеність. цей мотив звучить і в поезії "і виріс я на чужині", і в поемі "княжна". одним із кращих творів періоду заслання є поема "варнак", де стихійний протест селян проти панської кривди й наруги набуває особливої сили.

отже, ні тілесні недуги поета (ревматизм, цинга, хвороба очей), ні муштра, яка завдавала великих мук, фізичних страждань, не могли зломити його духу, його моральної високості. а поезії цих років свідчать про те, що борець за правду не схилив голови перед царем та його слугами. незважаючи на тяжкі обставини, т. шевченко писав поезії, сповнені антикріпосницьких, антицарських мотивів, бо завжди і скрізь поета хвилювала не стільки своя власна доля, скільки трагічна доля простого люд

Объяснение: