Твiр на тему образ петра шраменка ( за романом п.кулиша чорна рада ) нужно

Шраменко- відважний, цілеспрамований, гідний син свого батька, благородний, вірний у коханні. краще йому з нудьги загинути ніж панотця навік перечорнити і золоту свою славу гроззю закаляти.

• «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце… Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».

• «Жив… відколи осиротів».

• «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо”».

• Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра ж… У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить…»

• «Він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів… Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат».

• «Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».

• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали… Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «Ану, йдіть! Ану, йдіть мені зараз!»

• «…Йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину…»

• Климко — Наталі Миколаївні: «Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із Зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо…»

• Климко — Зульфату: «Що, в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може…»

• «Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну, а сам швидко пішов геть».

• «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку…»

• «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!»

• «Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! — Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима».

• «Від переїзду вдарила довга автоматична черга. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. Він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав»

Т. Г. Шевченко – не тільки найвидатніший український поет, а й етнограф, фольклорист, мислитель, історик, драматург, художник і прозаїк. Після себе він залишив надзвичайно велику і цінну творчу спадщину – більше тисячі різноманітних творів. Геній Т. Шевченка на диво багатогранний. Завдяки йому великий Кобзар українського народу написав дев’ять повістей, створив велику кількість драматичних творів, а його поетична спадщина зібрана у відомому всьому світові «Кобзарі».Літературні погляди Т. Шевченка змінювалися і формувалися на протязі усього його життя. Перш за все, це відбувалося під впливом усього найістотнішого з його життя, від першого погляду на оточуючий світ до останнього подиху. Всю надзвичайну силу творчості поета, невмирущість слова Кобзаря, літературний подвиг і складне та велике життя, яке він поклав на олтар боротьби за свободу і щастя українського народу, можливо зрозуміти і відчути тільки тоді, коли згадати, у яких обставинах поетові доводилося творити.В ті часи, коли довелося жити і творити Т. Шевченкові, панувала атмосфера задухи, яка змушувала творчих людей мовчати, атмосфера доносів, ненависті, страху і підозри, атмосфера, де офіційна брехня не вважалася безчестям, в якій панувала загальна бездіяльність. А ось правдиве слово на кожному кроці переслідувалося і буквально обливалося кров’ю.Отже, оспівувати свободу в тогочасних обставинах, прагнути свободи та незалежності серед небезпеки жандармських буднів, в умовах кріпосництва – це означало майже подвиг. І висловити, а скоріше, відкрити найважливішу у житті істину, довести те, що для того часу було найсуттєвішим, наважувався далеко не кожний митець. Своїм життям та своєю творчістю Т. Шевченко довів своїм нащадкам, що безстрашні співці свободи народжуються у найгірші для народу часи, народжуються для того, щоб підкреслити нездоланність його духу і його безсмертя.Незвичайна сила непокори Т. Шевченка, яка інколи переходила у крик прокляття, гучний голос, який пробуджує людську гідність, смуток знівеченого життя, часи розпачу, біль безправ’я, найгостріші соціальні драми, які були поетові добре відомі – все це створило художню цільність творчості великого Кобзаря, яка з першого до останнього слова перейнята вогненними почуттями поета.Саме з цього й виросла правдива творчість Т. Шевченка, саме це живило той дух протесту і бунтарства, яким булу наснажена душа поета. Саме з цієї суворої величі постав образ великого Кобзаря – поета-революціонера, поета-борця, який висвітлюють спалахи могутніх грозових розрядів неперевершеного поетичного слова митця.