Ідея соборності і незалежності україни за романом п.куліш "чорна рада"

Країна, яка пережила усі поразки,негаразди,счастливі миті і навіть гніт осибистих її жителів.Це Україна!
Україна — "тихі води, ясні зорі" — завжди була для загарбників, сусідів і не сусідів "солодким шматочком". Постійно частини її території потрапляли під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 року вона взагалі поділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під протекторатом Росії, а друга, Правобережна — Польщі.Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об'єднання, до збереження української державності. Довгий час це не вдавалося. І П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли герої перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби (політичної, релігійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причини національного розбрату, національної трагедії.
У романі "Чорна рада" ми бачимо представників різних поглядів на соборність та незалежність України. В образі Сомка, наприклад, автор відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об'єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Але влада так просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія, і особливо — вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зрадили три його полковники, у яких він був упевнений), а також подумати про полегшення становища трудового народу, встановлення хоч якихось елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль, у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатившись життям за ідею.
Гине і палкий прихильник об'єднання розрізнених частин України, встановлення автономної республіки та утвердження міцної гетьманської влади полковник-піп Шрам. Його патріотизм дивним чином поєднувався зі зверхнім ставленням до "черні" та запорожців, а це, у свою чергу,— з проповіддю класового миру. Про який же мир може йти мова, коли трудовий народ у результаті виборів та воєн не одержить нічого, крім нового тиску з боку старшини?
Іван Брюховецький зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства — і запорожців, і простий люд, і російських бояр. Перших підкупив викраденим із гетьманської скарбниці сріблом, простим поводженням, підтримкою козацьких звичаїв; другим обіцяв різні права й пільги, полегшення становища; третім просто дав хабаря. Мети своєї добився, став гетьманом, але зовсім не задля ідеї соборності та незалежності України, а для власного звеличення та збагачення.
І простий народ, і запорожці, і козацька старшина, як уже часто бувало, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок претендента на булаву та російського царського уряду. В епоху Іванця посилилися кривавий розбрат, тиск північних сусідів та гніт підневільного народу, який втратив усі права, здобуті у визвольній війні проти польської шляхти.
Отже, талановитий письменник у яскравій художній формі довів і сучасникам, і нащадкам, що ідея соборності та незалежності України існувала давно і не була (і не могла бути!) здійснена через неправильний вибір керівників, політичних діячів та союзників, через надмірну довірливість та роз'єднаність.

Роль поета і поезії в житті і суспільстві (за творчістю Лесі Українки)

Шкільний твір

Чи може суспільство жити без письменників, без поетів?

Раніше я над цим не задумувався, але, познайомившись із творчістю Лесі Українки, я зрозумів, що ні!

Без її слова, без слова геніальної поетеси, без слова найосвіченішої жінки свого часу, без слова такої сильної духом людини не могло жити людство, не міг жити український народ із його мріями і сподіваннями на краще.

Отже, роль поета і поезії в суспільстві величезна.

Леся Українка, яка почала свою творчість з ліричних творів, овіяних Ніжністю, смутком, романтикою, стала поетом —трибуном. Вона в своє слово вкладала стільки сили, стільки енергії, волі, духу, рішучості, шо це не кожному під силу.

Розділяючи долю свого народу, поетеса пише у вірші "Під час облоги міста":

Поет не боїться від ворога смерті,

Бо вільная пісня не може умерти...

Так, Леся Українка не боялася смерті, вона вміла любити і жити, її героїня вірша "Товаришці на спомин" сповнена (як і сама поетеса) беззавітної любові до батьківщини, до свого народу і жагучої ненависті до ворогів рідної землі:

Що ж тільки той ненависті не знає,

Хто цілий вік нікого не любив.

Любов до свого народу, до Вітчизни навчила Лесю Українку, як її героїню, ненавидіти ворогів, і вона звертається до свого слова як до зброї.

І без слова поетеса не може жити. Про це вона пише у вірші "Як я люблю оці години праці..." Безсонні ночі, народження думок втілюються в полум'яні, захоплюючі слова:

І любо так, і серце щастям б'ється,

Думки цвітуть, як золоті квітки.

Поетеса і дня не може жити без музи. А тогочасне суспільство не могло обійтись без поетеси, без її заклику, без її поезії, сповненої любові до батьківщини.

Леся Українка! Як багато містить у собі цей псевдонім. Україна, український народ — це такі вагомі слова для поетеси. І відданість їм вона сама доводила своїм життям і словом.

І тому й сьогодні "голос" Лесі Українки пробуджує в людей національну свідомість, гідність, віру в краще майбутнє.

І де ж сьогодні ті поети і письменники, яких би можна назвати "золоті поети України", без яких би суспільство не могло жити?

Объяснение:

Доти В образі поета втілено митця з високими моральними якостями. Він не женеться за багатством, йому не потрібні даври придворного співака. Поет має почуття гідності й готовий підтримати лицаря, але лише доти, доки до не порушує його основних життєвих принципів. Він написав серенаду, щоб закохати панночку в Бертольдо, створив уїдливого вірша, який надихнув народ на штурм фортеці. Але як тільки прості люди почали зазнавати утисків від Бертольдо, поет займає принципову позицію. Він ставить своє слово на захист народу. Його пісні надихають на боротьбу, їх не можуть спинити навіть тюремні мури.