Уто сперечалася з морем і несла сум'яття вітрів уоші «чайка на крижині»? 1. хто спер​

Козак голота – мужній захисник батьківщини (за «думою про козака голоту»)

у «думі про козака голоту» відображається одна зі сторінок історії україни — боротьба нашого народу проти турецьких загарбників. рядки  думи  переносять нас у xvi—xvii століття. у ті часи татарські й турецькі військові загони були справжнім лихом для українців. вони зненацька нападали на міста й села, грабували та руйнували їх, а людей уводили в полон та продавали на невільницьких ринках. але народ відстоював свою незалежність, мужньо захищав власні землі. найважливішою силою в цій боротьбі стало козацтво, яке не лише відбивало напади неприятелів, але й саме нападало на ворогів у криму та туреччині, звільняючи в’язнів. народ увічнив подвиги славетних козаків у думах. так, у «думі про козака голоту» змальовуєтьсяперемога козака над татарином. козак названий голотою тому, що він убогий. на ньому старенька «семиряга», дірява «шапка-бирка», а на ногах «постоли в’язові» й «онучі китайчані» з валовими зав’язками. але, незважаючи на такі «шати», козак має гарного «коня вороного» та «ясненьку зброю». у думі особливо підкреслюється, що  голота — мирна людина: «ні города, ні села не займає». він любить рідну землю й не знає страху: «не боїться ні огня, мі меча, ні третього болота». зовсім інакше змальовується образ татарина. він — заможна людина, має гарний дім і дороге вбрання. але головна мета його життя — це нажива, він прагне розбагатіти якомога більше. ми переконуємося, що татарин занадто жадібний, оскільки він мріє захопити козака живцем і продати його в неволю. а страждання козака та його туга за рідною землею татарина не обходять. однак у чесному бою козак  голота переміг татарина. у думі народ прославляє відважного й мужнього голоту та виплює побажання, щоб козаки

Уже понад півтора століття поема і. котляревського "енеїда" не втрачає популярності серед українських читачів. і це не дивно, бо, узявши класичний твір римської літератури, котляревський зробив на основі цього сюжету справжню українську поему, сповнену гумору та героїзму.за римською міфологією, еней був сином троянця анхіза і богині венери, який після загибелі трої довго мандрував, виконуючи волю богів, доки не зупинився в лаціумі. згодом нащадки енея заснували великий рим.а от як починається "енеїда" котляревського: еней був парубок моторнийі хлопець хоч куди казак,удавсь на всеє зле проворний,завзятіший од всіх бурлак.і одразу — де той рим! наш, український парубок, веселий та трохи бешкетний, сміливий та кмітливий. і товариші його — хіба ж це греки? і пісні вони співають українські, і обід у них — "з салом галушки", "лемішка і куліш", і горілку та брагу п'ють вони, як справжні козаки. а боги поводяться, як дуже знайоме панство — скубуться, сваряться, ошукують один одного, не цураються хабаря (нептун за півкопи грошей погоджується припинити шторм).еней та його друзі дуже схожі на тих стародавніх вояк із козацтва, що вміли добре поїсти та випити, кохалися з жінками, але й воювали відважно й так, наче мимохідь, без удаваної пишності, засновували міста.коли еней і його воїни потрапляють до дідони, це наче козацька ватага після боїв відпочиває — танцює, їсть та п'є, ніби й одружитися ладні. але ось лунає "воля богів" або козацької долі — і ніщо їх не зупинить.і пливуть вони через синє море, співаючи українські пісні — про сагайдачного, про вільну запорозьку січ.сповнене народного гумору й дотепності зображення пекла та його мешканців у третій частині поеми. у пекло автор відправив дуже знайомих українським селянам персонажів, що отруюють мирне сімейне життя — злих свекрух та мачух, лайливих зовиць, невісток. далі стоять "п'явки людські", що теж відомі народові не з міфології, а з повсякденного життя: начальники, десяцькі, соцькі, судді, стряпчі. не обминає котляревській тих, що святими, волоцюг, п'яниць, невірних дружин.а в самому жахливому місці розміщено народних катів: то пани, що з людьми поводяться гірше, ніж із тваринами, попи, що обдурюють народ, шахраї-купці, сутяги.дія поеми розгортається далі, разом з енеєм ми бачимо нарешті праведників. але й рай там не попівський, а козацький: для них все празники були; люльки курили, полягавши,або горілочку нарешті до берегів тібру, еней і його товариші освоюють цю землю. чимало подій та боїв ще трапляється, доки не втручаються боги. бійка на землі переходить у бійку на небі — і там богині поводяться, як лайливі сусідки, що б'ються за якийсь мотлох: венера лайки не стерпіла,юнону стала інчується "енеїда" перемогою енея та здійсненням пророцтва. але ми неохоче залишаємо героя, що замість далекого троянця постав перед нами в образі веселого, відважного парубка, вигодуваного січчю.котляревський зробив свою поему дійсно народною. і це не тільки тому, що герої одягаються та їдять як українці, а й тому, що в їх характерах він відобразив найважливіші риси українського народу: сміливість, завзятість, почуття гумору, уміння посміятися над деякими своїми , життєрадісність.