Як звати людину, яку вчиш, а вона залишається самим собою?

Людину, яка не хоче вчитись, називають неуком

Головна проблема твору полягає в тому,що Винниченко розповідає про любов і щастя так, ніби ці відчуття були тільки у нього. Ні, в людини з самого народження-це перші відчуття, тобто любов і щастя. Але він на то і письменник,що розв'язав ці відчуття в своєму творі по-іншому.

Починається твір звичайно, єдине те,що молоді люди зустрілись,коли чекали поки вони перетнуть кордон. Юнак показав себе з дуже вихованої сторони,але це йому заважало відкритись прекрасній дамі у вишуканому вбранні.

Письменник своїх персонажів відображає в дуже екстремальній ситуації-меть на мені життя і смерті. Поведінка панночки закохує в себе ще більше юнака, але гостроту в відносини додає те,що в кожен момент їх підстерігає смерть.

У творі йдеться про такий відрізок часу, який, переживши раз, пам’ятатимеш усе життя. Винниченко, розповідаючи про спалах любові в серцях героїв, увагу акцентує, на відміну від існуючої традиції опису любовних сцен, на зображенні почуттів і відчуттів, а зовнішні події стають лише тлом, на якому це кохання розквітає. По-новому зображує Винниченко і поведінку жінки у любовному тандемі: саме вона є ініціатором рішучого кроку — розриву. Пережитий момент любовного екстазу очищує героїв і збагачує їх новим духовним досвідом.

Объяснение:

можеш скоротити)

[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків і тих, і заповіти, кожне – свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер. І до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а на завтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в’ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав – чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали їх у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як це роблять в’ятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі. Й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон.