Твір на тему "зображення мужніх героїв-захистників рідної землі в історичних піснях"

Тема твору: зображення героїчної боротьби гайдамаків під проводом Максима Залізняка проти польської шляхти.

Ідея твору:  уславлення героїчної боротьби проти поневолення.

Основна думка: захоплення героїзмом боротьби проти поневолення.

Рід літератури: ліро-епічний твір.

Жанр: історична пісня.

 

Художні засоби.

Епітети: «повная рожа», «повнісінькі шанці»

Постійні епітети: «вічной слави»

Метафора: «славою покрита» 

Порівняння: «як повная рожа».

Гіпербола: «Обступили город Умань у одній годині»

Пестливі слова: воріженьків, повнісінькі

Риторичні оклики: 

«Як вдарили з семи гармат

У середу вранці!»

«Як вдарили з семи гармат

У середу вранці —

Накидали воріженьків

Повнісінькі шанці!»

«Отак козак Залізняк

За родину бився;

І за теє вічной слави

В внуках заручився!»

Рефрен (повтори):

«Обступили город Умань»

«У одній годині»

«Як повная рожа»

«Як вдарили з семи гармат»

«У середу вранці»

«Повнісінькі шанці»

Анафора (єдинопочаток):

Як виїхав на Вкраїну,

Як повная рожа

 

Кількість строф – п'ять.

Вид строфи: п'ятивірш.

 

Рими:  Запоріжжя – рожа, Жаботині – годині, шанці – вранці, бився – заручився

 

Будь уважним до слова.

Прекрасне і потворне — два боки однієї медалі. Одне без іншого не існує, одне живиться від іншого. Навіть у повсякденному житті. Те, що викликає в людини захоп­лення і почуття насолоди, може вважатися прекрасним, а те, що викликає відразу і жах, — потворним. Добре розу­мілися на прекрасному і потворному давні греки. Попе­реднє визначення цих двох понять належить саме давньо­грецьким мудрецям.

Якщо пильно придивитися до життя навколо кас, то прекрасне і потворне самі себе викриють. Наприклад, вирази людських облич. Хижий і злий вираз на обличчі людини, звичайно, є потворним: не такою має бути люди­на. А ось світлочола людина з ясними очима, яка нагадує портрети епохи Відродження, може вважатися прекрас­ною. Тобто бути прекрасною для людини означає по­вністю відповідати своїй внутрішній суті. Коли ж між задумом Творця й поведінкою людини помітна разюча різниця, то це прояв потворного.

Спробуємо відшукати не спотворений людиною ланд­шафт й уважно роздивимося його. Що б це не було — гай, степ чи ріка — кожен природний ландшафт прекрасний. Навіть стара напівмертва гілка або якийсь напівзруйнований камінь є втіленням одвічної гармонії і плину часу. Не можна сказати, що берег дикої річки некрасивий, тому що по ньому хвилі розкидали залишки водоростей. Адже саме так виглядала природа за мільйони років до появи люди­ни, коли ні про прекрасне, ні про потворне ніхто ще й не чував.

Чіпка (Ничипір) Варениченко – головний герой роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного. Він є байстрюком, сином Мотрі, чоловіком Галі.Зовнішність: він мав «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка», «ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі, та груди високі…».Характер: у Чіпці живуть дві людини – правдошукач і розбійник. Як правдошукач він є допитливим, хазяйновитим, кохає Галю і любить Мотрю й бабу Оришку, прагне справедливості для усіх. Ставши розбійником, у ньому є жорстокість, бажання випити, здатність віддати усе, щоб «забутися», втілює у собі образ революціонера, бунтаря, який кривавими методами хоче створити нове справедливе суспільство.Ставлення до інших: Чіпка любить свою бабусю й матір, дружить із працьовитим Грицьком, кохає Галю. Коли ж підпадає під вплив горілки та Лушні, Матні й Пацюка, то забуває і навіть кривдить матір, відрікається від порядних знайомих, ненавидить увесь світ і здатен на вбивство.Ставлення інших до Чіпки: у дитинстві його любили лише рідні, він дружив з Грицьком. Суспільство жорстоко ставилось до нього, бо Чіпка був байстрюком. Коли Чіпка став господарем, люди почали його навіть поважати, висували у земство, його кохала Галя. Ставши розбійником, суспільство бачило в ньому лише монстра, а для своїх товаришів по його чорному промислу він став ватажком.Ставлення автора до Чіпки: Панас Мирний та Іван Білик досліджують процес перетворення людини з правдошукача до вбивці. Вони йому співчували, розуміючи, що він – породження суспільства, але в кінці засуджують його, що той не зміг протистояти цьому жахливому впливу і почав вбивати.Перетворення Чіпки на злодія – результат «дурних умов», у яке його заганяло суспільство та індивідуально-психологічні особливості цієї людини. Якби він зміг побороти в собі бажання помсти, він став би позитивним героєм, прикладом, що треба боротися за себе, але мирним шляхом. Але внутрішня слабкість, проявлена у його пияцтві та розбоях відвертає у мене будь-які симпатії до нього.