Зякою метою футуристи вдавалися до епатажу?

Лірика Савченка відбивала тривожні настрої мас, адже рідна Україна стікала кров’ю у вирі революції та громадянської війни. Поетові вона здається пустелею, а тому він хоче пробудити її «криком труб», «брязчанням арф». Революційний світ постає перед митцем як гігантський потік, як розщеплений Всесвіт, що нищить народи й Землю. Трагізм доби особливо виразно передано в поезії«Христос отаву косить», Яка перегукується із «Скорбною матір’ю* Тичини. У Савченка біблійний сюжет відтінює трагічну долю України. До селянина приходить Христос і допомагає йому косити, прагнучи замінити полеглого у

Бою сина. Цей образ символізує найвищу правду народу, який жертовно бореться за свободу: «Упав мужик на торішніх по косах: / Аж сто зірок цвіте! / Глянув: Христос отаву косить /І копиці кладе. // Глянув прострелено: хто се? / Чи ти, мій синочку, чи Ти, Христосе, / Обірваний, босий? /Хто се? / Ой, зацвіли в степах слова зоряно, / Ой, запалав смуток нив. // Давно вже людське поле зорано, / Атий отави не скосив…*

Яків Савченко став жертвою сталінських репресій. 1 листопада 1937 року його розстріляли.

Українські символісти розширили зображально-виражальні можливості мистецтва слова. В їхній ліриці слово було не стільки поняттям, що безпосередньо називало річ, скільки образом, який викликав певні асоціації, бентежив своєю багатозначністю та прихованим змістом.

Лірика футуристів. Європеїзували українську лірику й футуристи. Оновлюючи її виражальні засоби, вони прагнули «випустити слова на волю* (Михайль Семенко), Звільнити вірш від збігів фрази та віршованого рядка, щедро творили нові слова. Замість впровадженої романтиками, символістами та імпресіоністами евфонії (милозвучності), вони вводили в поезію дисонанси (різноголосність), застосовували вільні асоціації, щоб передати ритми нової доби.

Найталановитішим поетом-футуристом був Михайль Семенко (1892—1937). Він проголосив деструкцію (руйнування) форми, епатаж (скандальна витівка). Заслугою поета було звернення до урбаністичних мотивів. Митець творив алогічну мову, надмірно вживав приголосні, намагаючись передати хаос індустріального міста. Класичним зразком такої поезії є вірш «Місто»: «візники — люди І трамваї — люди / автомобілібілі / бігорух рухобіги… диму сталь / палять / пах / пахка / пахітоска / дим синій / чорний ди І м…* Поет був найпослідовнішим митцем-футуристом, невгамовним руйнівником класичних форм вірша і поетики.

У збірках «Прелюд» (1913), «Дерзання», «Кверофутуризм» (1914) (лат. Кве-ро — шукати) переважає метафорична гра понять та образів, хоча наявні й елементи символістської поетики. Після революції Михайль Семенко здійснює футуристичну революцію в мистецтві, видає десятки книг: «П’єро здається», «П’єро кохає», «П’єро мертвопетлює», «Дев’ять поем» (1918—1919). Він заповзявся зруйнувати селянську основу української поезії, протиставляючи їй Михайль Семенко урбаністичні мотиви. Замість споконвіч-

Ної української мрійливості й лагідності Семенко запроваджує ^голосну маніфестацію нервової душі* (Юрій Лавріненко), По-етизуючи прозу щоденності, індустріальний пейзаж. Він стає співцем автомобілів та локомотивів, задимлених міст. Змальовуючи міський пейзаж, поет робить його динамічним, змінюваним відповідно до руху автомобіля, в якому їде герой твору. В циклі «Дев’ять поем» митець перегукується із збіркою «Міста-спрути» Еміля Верхарна, Змальовуючи образ старого світу і народження нового. Монументальна постать ліричного героя втілює міць і силу народу, що визволяється. У 1937 році Михайль Семенко був репресований і розстріляний.

Отже, поезія 20-х років XX століття характеризується модерними художніми стильовими течіями й напрямами, новаторськими засобами змалювання духовного світу людини. Оновилася проблематика й жанровий репертуар лірики, застосовувалися як традиційні прийоми моделювання життя, так і новітні, авангардні, що синтезувалися в неперехідні явища культури. На жаль, модерні художні пошуки та естетичні відкриття з наступом культу особи Сталіна були жорстоко перервані, а твори митців українського відродження заборонені й оголошені шкідливими, класово ворожими.

/± Підсумуйте Прочитане. ^ Окресліть мотиви, жанрову специфіку й ^ характер стильових шукань в українській ліриці 20-х років. Які мистецькі течії і напрями цього періоду ви знаєте? Які модерні віяння доби відтворив Георгій Нарбут В ілюстрації «Поезія» (на обкладинці)? 2. Розкажіть про художні пошуки поетів-футуристів. З якою метою во-I ни вдавалися до епатажу?

Объяснение:

«І все-таки до тебе думка лине» — це висновок, резуль­тат болючих роздумів авторки: хоч її батьківщина найнещасніша, сама занапащена, але для неї вона найдорожча, а свою любов до рідного краю можна виявити не сльозами, тільки ціною три­валої боротьби за волю, ціною крові, ціною навіть життя:

О, сліз таких вже вилито чимало,

Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись,

Що сльози там, де навіть крові мало!

Отже, з вірша видно, що корінні зміни в суспільному житті, соціальне й національне визволення народу може настати лише в наслідок рішучих дій.

Жанр: громадянська лiрика

Тема: вiдтворення картин рiдного краю, ностальгiя за Батькiвщиною.

Ідея: Провідною думкою поезії є вболівання за долю рідного народу.

Проблематика вірша:

туга за рiдним краєм

бiль вiд безсилля

готовнiсть цiною життя здобути свободу для Батькiвщини

Художнi засоби:

метафори

інверсiя

риторичні звертання (Мій занепащений , нещасний краю!)

епітети (занепащений, нещасний край)

гіпербола (О, сліз таких вже вилито чимало, — Країна ціла може в них втопитись)

Віршовий розмір: п’ятистопний ямб

Римування: суміжне

Перша поетична книжка Лесі Українки «На крилах пісень» вийшла у Львові на початку 1893 року. Вона складалася із шести поетичних циклів. Найхарактернішим і найпотужнішим був цикл політичної лірики «Невольничі пісні» — один з найвищих злетів революційного слова поетеси.

Цикл об’єднує наскрізна думка: «Що сльози там, де навіть крові мало», а також загальний героїчний пафос, вміщений у поезії «І все-таки до тебе думка лине» — справжній перлині циклу.

Цей вірш — звернення до рідного «занапащеного, нещасного краю». Безмежною була любов Лесі до України. Вона любила землю, вивчала її минуле, поділяла життя і турботи своїх сучасників, мріяла бачити свій народ вільним і щасливим.

Твір починається мотивом ностальгії, бо поетеса далеко від рідного краю, туга за ним посилюється риторичним звертанням:

Мій занапащений, нещасний краю.

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, жалю гине.

Тривала розлука з Україною не надає спогадам поетеси романтичного відтінку, зі сльозами на очах бачить вона рідний край нужденним і зганьбленим. Леся Українка не приховує сліз, що «ллються від безсилля». Не хоче забувати ліси і озера Волині, мальовниче Поділля, синій Дніпро, узбережжя Криму, «де виноград в долині зеленіє, де грає сонця проміння кохане».

Патріотичне почуття — одне з найглибших людських почуттів — перестає бути в ліриці поетеси тільки описом України. Леся зрозуміла, що проливати сльози над недолею рідного краю — це невелика послуга, її патріотизм всеохоплюючий та має дієвий характер. Треба боротися за своє щастя, бо під лежачий камінь, як відомо, вода не тече. Тому й завершується твір пристрасним запереченням ридань, які вона проливала разом зі своїм народом.

«Доволі вже їм литись!» — вигукує поетеса. Леся Українка, як і її духовний батько Тарас Шевченко, ненавиділа і картала рабські душі тих, хто добровільно похилив голову і покірно тягнув ярмо неволі. Немало людей з рабською душею бачили вони, особливо панство, інтелігенцію, братів-слов’ян, які «синонімом раба між людьми стали!»

Гідна дочка Прометея прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти. Але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і впевненості в невичерпні сили народу. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя.

Дуже часто ми задумаємося над тим, чи є у сучасному світі

місце шляхетності. Звично, є. Але яка людина є по-справжньому шляхетною? Я

вважаю, що шляхетна людина – це людина, яка має належне виховання та високу

моральність.  Ця якість не залежить від походження,

шляхетною може бути  і звичайна людина,

не аристократ. Зазвичай у сучасному світі люди відходять від усталенного поняття моралі,

нехтують обмеженнями. Але не можна сказати, що такі люди не є шляхетними. Адже

шляхетність виявляється у вчинках.

    За якими ж вчинками можна зрозуміти, що людина є

шляхетною? Я вважаю, що така людина не робить підступних вчинків, ніколи не

зраджує. Вона не змінює свої ідеї під тиском суспільства, адже це не шляхетно.

Людина, яка наділена такою якістю, на стане принижувати інших та знущатися.

Вона в будь-якому випадку вестиме себе гідно. Окрім цього, шляхетність – це до

незнайомому на вулиці, небайдужість до кожного живого створіння, дотримання

норм поведінки. Шляхетна особистість – це особистість, яка гідно носить звання «людина».