Цитати до характеристики образів карпа, лавріна, мелашки та мотрі з твору "кайдашева сім'я"

«Кайдашева сiм’я» образ Омелька Кайдаша Омелько Кайдаш – звичайний селянин. Тяжка праця, панщина підірвали його здоров’я та сили. У нього «здорові жилаві руки, широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця».Омелько дуже працьовитий, ніколи не сидів без діла, щось завжди майстрував, лагодив. Від своїх синів він також вимагав працьовитості. Але Кайдаш любив випити- це, мабуть, було його найбільшою вадою. Тяжке життя зробило його нервовим та забобонним. Після одруження синів, він поступово втрачає батьківську владу над ними, а Карпо навіть підіймає на старого руку. Кайдаш спився до божевілля та втопився, хоча все життя боявся саме такої смерті. «Кайдашева сiм’я» образ Марусі Кайдашихи Маруся Кайдашиха — дружина Омелька, мала двох синів. Мотря – «робоча та проворна, та трохи куслива, як мухи в вку». «Має серце з перцем». Вона сварлива, бездушна жінка. Маруся гарно готувала і замолоду служила у панів покоївкою, від них і сама «набралась трохи панства». Кайдашиха з погордою ставиться до бідніших від себе, любить вихвалятись. Позитивні риси її характеру — це те, що вона працьовита, дбайлива хазяйка, любляча мати і бабуся. Але приватна власність, жадоба до землі зробила її жорстокою, жадібною. Це призводило до частих сварок і розладів у сім’ї, і, навіть, бійок. Омелько і Маруся Кайдаші – працьовиті, своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батькам — і в цьому одна з проблем батьків і дітей у цій родині. «Кайдашева сiм’я» образ Карпа Карпо – старший син О.Кайдаша та М.Кайдашихи. Карпо був грубий, неласкавий, сердитий, мовчазний. Карпо – енергійний, суворий, впертий. Про горб «… цілий куток їздить через гору, а я буду її розкопувать. Як хтось почне, то й я копирсну заступом скільки там разів». «Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались.» На селі його обрали десятським. «Кайдашева сiм’я» образ Лавріна Лаврін – молодший син у сім’ї Кайдашів. Лаврін — лагідний, м’який, жартівливий, дотепний, веселий. У нього приваблива зовнішність: «Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне, веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво». Він у всьому бачить хороше, добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу і грає на сопілці. Але, нажаль, зрештою і Лаврін стає егоїстом. «Кайдашева сiм’я» образ Мотрі Образ Мотрі — один з найдовершеніших образів повісті. Мотря — дружина Карпа. Дівчина була із заможної родини, але добра і не вихвалялася на селі. Узявши шлюб, поринула у тяжкі будні. Зла свекруха звалила на неї всю хатню роботу. Щоденна гризня зробила Мотрю злою, сварливою жінкою. А лютість її не мала меж. Виколола свекрусі око та не переймалась, а раділа цьому. «Кайдашева сiм’я» образ Мелашки Мелашка – щира і тиха. Мелашка – щира, тиха, спокійна, лагідна, чутлива, з бідної сім’ї. Вона тяжко переживала безладдя в родині. Та поступово і Мелашка втягується в сварки й бійки. Загалом, Кайдаші і їх дружини — індивідуалісти, які живуть своїми егоїстичними інтересами. Вони втратили почуття гідності та поваги. Баба Палажка – «ідеолог», «з’їла двадцять пасок у Києві», знає замовляння: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савгирю і ще й тую, що телятиною обшита… Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах…». Баба Параска «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі»; мова «Благословіть бабі Палажці скоро вмерти». Повість «Кайдашева сім’я» закінчується примиренням двох родин.

Когда я читал повесть А. Я. Чайковского «За сестрой», мне казалось, что передо мной предстал герой-богатырь с ранее читаемых украинских дум. Хотя Павлуша было всего пятнадцать лет, но он часто попадает, а затем выбирается из ситуаций, из которых ему, казалось бы, выбраться не под силу. Я понимаю, что автор явно превышает физические возможности своего героя, но, видимо, он пытался доказать нам, сегодняшним, что такие молодые герои — украшение истории Украины! И мы уже не замечаем этого преувеличения, потому что образ Павлика захватывает нас, вызывает особую симпатию, его хочется подражать и быть на него похожим.

Вот Павлусь отправляется в далекие и опасные странствия на поиски сестры, которую искренне любил. Ни лихие времена, ни полная неизвестность не останавливают юного героя, потому что его вдохновляют решительность и смелость старших соотечественников-запорожцев. Он пытается прежде всего себе доказать, что достоин их, верных защитников нашей земли от татарских набегов.

Андрей Чайковский не идеализирует Павлуся. Хотя, конечно, в первую очередь, наделяет его лучшими чертами, за которые парня нельзя не полюбить. Что касается меня, то я преклоняюсь перед патриотизмом смелого Павлуся клятву на верность родному краю, которая звучит во внутренних монологах героя, а также перед искренностью и мягкостью души, теплотой и нежностью чувств. Даже то, что он якобы уступает совестью и прибегает к хитрости и обмана татарина, который хотел вернуть парня к двора Сулеймана, можно оправдать. Им руководила цель во что бы выжить, чтобы осуществить свою мечту — найти сестренку Ганнусю и освободить ее из неволи. Этой благородной цели были подчинены все его поступки и поведение, пока не сбылась его встреча с сестрой.

Думаю, образ Павлика надолго запомнится не только мне, но и моим сверстникам, так волнует и наполняет души искренней любовью к родной земле и ее истории.

Котляревський описав рай:

А далі вперлися в будинки

Підземного сього царя,

Ні гич, ні гариля пилинки,

Було все чисто, як зоря;

Цвяховані були там стіни

І вікна всі з морської піни;

Шумиха, оливо, свинець,

Блищали міді там і криці,

Всі убрані були світлиці;

По правді, панський був дворець.

Еней з ягою розглядали

Всі дива там, які були,

Роти свої пороззявляли

І очі на лоби п'яли;

Проміж собою все зглядались —

Всьому дивились, осміхались,

Еней то цмокав, то свистав.

От тут-то душі ликовали,

Що праведно в миру живали,

Еней і сих тут навіщав.

Сиділи, руки поскладавши,

Для них все празники були;

Люльки курили, полягавши,

Або горілочку пили,

Не тютюнкову і не пінну,

Но третьопробну, перегінну,

Настояную на бодян;

Під челюстями запікану,

І з ганусом, і до калгану,

В ній був і перець, і шапран.

І ласощі все тілько їли,

Сластьони, коржики, стовпці,

Варенички пшеничні, білі,

Пухкі з кав'яром буханці;

Часник, рогіз, паслін, кислиці,

Козельці, терн, глід, полуниці,

Крутиї яйця з сирівцем;

І дуже вкусную яєшню,

Якусь німецьку, не тутешню,

А запивали все пивцем.

Велике тут було роздолля

Тому, хто праведно живе,

Так, як велике безголов'я

Тому, хто грішну жизнь веде;

Хто мав к чому яку охоту,

Тут утішався тим до поту;

Тут чистий був розгардіяш:

Лежи, спи, їж, пий, веселися,

Кричи, мовчи, співай, крутися;

Рубайсь — так і дадуть палаш.