Написати власну кінцівку до твору «наймичка», якби вона не віддала сина. придумати самим кінцівку. іть будь ласка!

    що таке дружба? дружба - це велика цінність у житті людини.як сказав павлуша завгородній з твору в.нестайка "тореадори з васюківки" ; "нема нічого кращого в житті за дружбу! ".     в цьому творі яскраво описано дружбу між головними героями - явою та павлушею.спочатку хлопці не товаришували.але в ситуації на баштані ява проявив свої дружні якості.коли всі хлопці покинули замурованого в кавунах павлушу,іван(справже ім`я яви) прийшов йому на і вони разом втекли від діда салимона.     одного разу,як хлопці прибули до києва павлуша зауважив ; "ість,якої не можна розділити з найліпшим другом, - то не повна радість".     павлуша та ява разом знаходили вихід з різних ситуацій,підтримували й одне одному,як і личить справжнім друзям.вони вигадували різні "штуки-викаблуки"не через свій злий характер,а заради їхньої слави ; " - треба,щоб слава про нас гриміла на всю васюківку,як радіо на травневі свята", - казав ява.     в цій повісті наводиться багато прикладів спражньої дружби,що вимірюється взає та порозумінням. "заради дружби люди йдуть на тортури,сі у тюрму,життя ві", - казав павлуша.

Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? чи гідна називатися людиною? що залишить після себе нащадкам? замислююся над цим і думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. звісно, що кожна особистість — неповторна! але вважаю, що завдання кожного — робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. ми всі прагнемо жити комфортно. а душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її. нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш в. симоненка "ти знаєш, що ти — людина? ", де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості: ти на землі — людина, і хочеш того чи ні — усмішка твоя — єдина, мука твоя — єдина, очі твої — одні. автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу. у поезії порушено ще одну важливу проблему — швидкоплинності людського життя. ми ще молоді, здається, усе життя попереду. але насправді день пролітає за днем. здається, учора була весна — і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. "завтра, завтра, завтра — і так минає життя", — говорили давні римляни, і можливо, "завтра" більше тебе не буде. завтра на цій землі інші ходитимуть люди, інші кохатимуть люди — добрі, ласкаві й злі. часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, друзям, сподіваючись на "завтра". в. симоненко звертається до нас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день: і жити спішити треба, кохати спішити треба — гляди ж не проспи! але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно людиною? вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще — створити міцну родину. також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. хочу жити так, щоб мене поважали. невже цього замало, щоб бути людиною?