Твір на тему коли ти виростеш ким би ти хтів стати? (я хочу стать дизайнером одежды и никак не могу придумать как про ето написать)

Ось початок - Моя мрія це стати дизайнером одягу, мені подобається малювати одяг у своїй обшивці. В майбутньому я зроблю переворот в дизайні одягу і всі будуть ходити в останьому мойому дизайні. Дизайнер одягу для мене це не звичайна робота вона навіть цікава і я понад усе хочу стати дизайнером. Ось ким я хочу стати в майбутньому!

Головним героєм оповідання є безпритульний хлопчина Мишко. Мишко – змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… Мишко говорив, що прийшов погуляти до дітей. Але як виявилося, він – безпритульний.

Васильченко у оповіданні хотів аоказати нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.

Головний герой повісті «Вогник далеко в степу» ― Павло. Він був сиротою, з повагою ставився до старших, був відданий своїм друзям і закоханий у дівчину. Так сталося, що його мати померла, а коли хлопцеві було дев’ять років, батько одружився з тіткою Ялосоветою. Через місяць батька забрали на війну, з якої він так і не повернувся. Жив він з тіткою шість років у половині хати, бо більшу половину одірвало бомбою. За час оповіді читач гає як Павло перетворюється з маленького хлопчика на дорослу людину. Тітка Ялосовета дуже позитивний персонаж, вона хоч і не була матір’ю Павла, але ставилася до нього, як до рідного сина. Коли Павла не взяли до училища через недостатній вік для вступу, то вона сама привела його до директора і так розхвалила: «Він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. Він підросте. І вчиться ловко…», що директор прийняв його під свою відповідальність. Павло дружив і навчався разом із трьома Василями ― Василем Силкою, Василем Оборою та Василем Кібкалом. Василь Силка любив географію і розповідав про кожну країну так, наче він там був: «…Так жовто, як у Штокаловому садку од абрикос. Банани, апельсини, ананаси…» Василь Кібкало був із трохи заможнішої родини і мав і взуття, і сумку, і сніданок йому з собою давали з дому. Василь Обора ― це мовчазний і кремезний хлопчина, якому завжди хотіло їсти. Усі хлопці товаришували з дитинства, разом ходили до училища і назад по 18 кілометрів пішки й переживали разом труднощі навчання, далекої дороги і першого кохання. Маня — дівчина, з якою дружив Павло і в яку був щиро закоханий. Зі слів самого Павла один вечір, коли він дізнався, про її симпатію повністю змінив його, зробив дорослішим. Майстр Федор Демидович — людина, закохана у свою справу, чудовий учитель, у нього кожен інструмент «сяє, як сонечко». Він вчить хлопців сумлінно працювати, пишатися своєю професією. Поряд із позитивними героями в повісті Гр. Тютюнника «Вогник далеко в степу» зображені і негативні персонажі. Передусім це водій Фріц, через якого Павло отримав сильну травму. Про підступність та жорстокість цього персонажа дізнаємося одразу ж, після першої згадки про нього у творі, коли хлопці вчепилися за його машину, щоб під’їхати до училища, а він їх прогнав. У його душі не заворушилося співчуття доПавла, навіть коли він йшов один рано вранці у страшну заме