Чого навчаэ казка про правду і кридву

Мені дуже подобається читати казки. Найбільше мене дивує те, як майстерно наш народ зміг сумістити у казках повчальність із цікавим захоплюючим сюжетом.Казка "Про правду і кривду" з усіх прочитаних мною народних казок сподобалась мені чи не найбільше. У казці розповідається, як дядько та його племінник вирішили визначити, як краще жити — правдою чи кривдою. Спитавши трьох подорожніх, вони тільки й почули, що правди вже ніде нема і краще жити кривдою, Але правдивий племінник не зрікся своєї віри у добро, Підслухавши розмову чортів, він дізнався, як до людям загатити греблю, як повернути воду цілому місту, яке гинуло без питної води, і як врятувати від хвороби царську дочку. Зрештою, юнак став королем цілого царства, а його дядько не тільки залишився простим купцем, а й не позбувся своєї нечесної вдачі і заздрощів, які постійно мучили його, — за це він поплатився своїм життям.Казка «Про правду і кривду» не втратила свого значення; і зараз багато хто вважає, що правди не залишилося, а кривда та нечесність — єдиний б заробити, досягти чогось у суспільстві. Ця казка є дуже повчальною, вона вчить нас того, що з будь-якого становища є вихід, що зло завжди буде покаране, а добро нагороджене. Але добрі справи треба робити не задля нагороди, а від щирого серця, тільки тоді ти зможеш вважати себе доброю і чесною людиною, таким тебе вважатимуть і оточуючі.У казці «Про правду і кривду» є і образи чортів, є і королі, принцеси, царства. Це образи або фантастичні, або такі, що були тільки колись у далекому минулому. Тож відійшли у далечінь сторіч королі та принцеси, але життєві правила, висловлені у казці, залишилися з нами. Життя «по правді» — єдиний б досягти чогось, зберігши чисте сумління, спокій на серці та привітне шанобливе ставлення оточуючих. Якщо кожен із нас візьме собі за життєве гасло прості правила, висловлені у народних казках, жити на землі стане краще усім, Тож навчаймося життєвої мудрості з казок нашого народу!

Тося — сільська дівчина. Вона виросла серед природи, любить її і поважає її закони. Тося навіть спілкується з природою і розуміє мову дерев їй дуже цікаво з Юрком, від нього вона дізнається багато цікавого про міське життя і різні дива. Тося щиро вірить у все, що їй розказує Юрко; не підозрюючи, що майже всі історії вигадані і траплялися не з ним. Дівчині кортить спілкуватися з Юрком, вона ходить за ним усюди. І хоча Юрко спеціально вийшов на рибалку раніше, щоб Тося за ним не пішла, та вона все одно прокралася лісом і прийшла на ставок. Риболовля видалася невдалою, і Юрко звинуватив у цьому Тосю, хоча й розумів, що вона не винна.

Цитатна характеристика головного героя
• «Найбільшою мрією стало самому щось посіяти і щоб воно зійшло. Хлопчик і робив це, наслідуючи маму».
• «Усе ще ходив безштаньком. Закутаний у хустину, кінці якої пущено під пахви, в сірячому із закаченими рукавами й довгими полами, в личаках, намотаних до колін, скидався на дівчину, а ще більше на якусь прояву, мов би він і не чоловічої статі. Оченята бистрі. Руки беручкі».
• «Малий? Хай він і без штанів, але більше знає іншого старого, більше за мене!»
• «Але й ніхто не міг зрівнятися з ним, граючи у гилки».
• «…Його проганяють, кривляються, кидають у нього камінцями, й дістав за це між плечі штурхана».
• «Я, мамо, виплекаю квітку — я стану над громом…»
• «Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки. Між людьми йде поговір: «Він щось знає…» А підліток чередникує, самуючи, і нікому не здогадатися, яке в нього бистре око, яке чуйне вухо».
• «Гнаний, кривджений і безпритульний,— все шука, до кого б прихилитися й пригорнутися.
Прихилиться до берези: вона шумить, гуде, губить листячко і голубить його.
Пригорнеться до трави: вона шелестить, гомонить, пахне, милує».
• «Блаватоокий — у тих очах назавжди поєдналися гострий розум і мрійливість. У них світиться стримана, лагідна, мовчазна душа.
У виразі обличчя, в найменших порухах голови вгадується чуйність, сторожкість, напружена увага до шурхотів і запахів. Він і птах, і мисливець. В його душі живуть всесвітні тривоги — великий страх, але ще більша цікавість і боязка, невтомна жадоба пізнання».
• «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чого призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?»
• Про матір, людей: «Як би вона мене не сварила, я її все одно люблю», «Люблю… я ніколи, їх не покину… хоч я серед них і останній — чередник…»
• «Дома чекали клопоти: згортав на загадку листя, допомагав матері копати город, рубав дрова. Роботи по зав’язку…»
• «Я мушу!.. Гине село і ліс, гине худоба і звірі, гинуть птахи і люди… Я повинен!»