1. укажіть, хто є автором цих рядків: ви знаєте, як сплять старі гаї? – а) м. зеров вони все бачать крізь тумани. б) п. тичина ось місяць, зорі, солов*ї… в) м. рильський « я твій», - десь чують дідугани. г) є. плужник а солов*ї 2. у якому вірші п. тичини художньо відтворено національно-визвольне робудження народу? а) «одчиняйте двері…»; б) «арфами, арфами…»; в) «пам*яті тридцяти»; 3. що єднає ліричних героїв поезії м. рильського «молюсь і вірю…» та є. плужника «ні а човен - як »? а) мотив смутку, безнадії; б) почуття нерозділеного кохання; в) любов до батьківщини; г) оптимізм, залюбленість у світ. 4. про яку пам*ятку архітектури києва згадує м. зеров у вірші «київ – традиція»? а) києво - печерську лавру; б) золоті ворота; в) софійський собор; г) андріївську церкву.

1) б- П.Тичина
2) а- "Одчиняйте двері..."
3) г- оптимізм,залюбленність у світ
4) а- Києво - Печерську лавру

Епітети :слова гучні і мальовничі; пісня рідна, половецька, невпинна; вчинки войовничі; спів ніжний, колисковий любий, сильний, дужий; рідний степ, вільний, пишнобарвний квітчастий; край веселий: в землі чужій, ворожій; кохана дитина; вдача молодецька; походи молодецькі; він сидить німий, байдужий;чарівне зілля;
метафори: оповідання зворушує почування, таїться пророкування;сну не знають його очі; кров’ю з серця слово точиться; виглядають очі; ти шугаєш соколом. Вовком скачеш
порівняння: наче вітер у негоду, загула пісня, мов скажена хуртовина, мов страшні громи стогнали струни і той спів;
Риторичні питання і звертання: Україно! Мамо рідна. Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато на степах твоїх зосталось?
синоніми: зажурився, засмутився; улещає, намовляє; йде, приходить; шугаєш.

 Поема Миколи Вороного «Євшан-зілля» переносить читача у далеку княжу добу, коли правив Володимир Мономах та половці були ворогами.

    У творі розповідається про єдиного сина половецького хана. Батько дуже любив його, але сталося так, що він ще малим хлопчиком попав у полон. Бранця привезли до Києва. Та князю припав він до душі, тому йому непогано жилося: «оточив його почотом і розкошами догідно — і жилось тому хлоп'яті і безпечно, і вигідно». Минали роки, «став помалу рідний степ він забувати, край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати». Позбавлений волі та рідного дому, він не знав пісень свого краю, забув мамині колискові. Мабуть, так і прожив би він ще багато років, якби не одна подія. Дуже тужив за сином батько і відправив на його пошуки гудця – половецького співця-пророка. Той розшукав юнака. Та хлопець був неуважним до пісень рідного краю, німим та байдужим до ніжних колискових, які йому співала рідна мати, не слухав переконань гудця, був впертим. Замість спогадів про дім – пустота залягла в його серці. Тільки євшан-зілля – звичайний степовий запашний полин, яке у народі є символом пам’яті про рідну землю, оберегом від злих сил, зуміло наповнити душу ханського сина спогадами, які докорінно змінили його. Хлопець згадав «батенька нещасного», «рідний степ». Він, який виріс у неволі та змирився з таким життям, наповнився прагненням до свободи: «воля, воленька кохана! Рідні шатра, рідні люди...». Юнак замість звичного та спокійного буття вибирає шлях до рідного дому, повний небезпек та невідомості: «краще в ріднім краї милім полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій…в славі й шані пробувати!».     Поема вчить не забувати свій рідний край, пробуджує патріотичну свідоміст

Объяснение: