Іть мені написати твір на тему усна народна творчість? ? і

Усна народна творчість — це найдавніший різновид словесної творчості людини. виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери. як же виникали такі твори? одна людина складе, скажімо, казку, перекаже її іншим, а ті ще комусь, і так твір передається від людини до людини, з однієї місцевості в іншу. з уст вуста казку, пісню, прислів’я, приказку чи загадку, люди могли змінювати її, додавати щось своє. таким чином, один і той же твір у різних областях міг мати деякі відмінності. якщо літературний твір пише якась одна людина, або декілька людей, то народна пісня чи приказка з’являється у результаті спілкування багатьох людей, і вже неможливо встановити, хто її вигадав першим. багато народу бере участь у її створенні, саме тому твори,/що з’явились і довгий час не були записані на папері, мають назву народних творів. інша назва усної народної творчості — фольклор. це слово у перекладі з ійської мови означає «народна мудрість». двісті-триста років тому з’явились такі люди, які цікавились цією творчістю та почали її записувати на папір. то були письменники, вчені або просто грамотні та освічені люди. завдяки цим людям, які витрачали свій час та докладали зусилля, ми можемо прочитати такі твори просто в книжці, нам не треба шукати тих, хто знає багато прислів’їв або казок, щоб познайомитись з народною творчістю. у повсякденному житті кожен з нас використовує фольклор, не помічаючи цього. спочатку мама співає нам колискові пісеньки потім у дитячому садочку ми вивчаємо загадки. а от у школі ми знайомимося з рештою видів народної творчості. спочатку вивчаємо казки, приказки та прислів’я, потім коломийки, пісні, думи. приказки та прислів’я несуть в собі те, що називають народною мудрістю. коли я не хочу робити є завдання, то тато каже: «не побігаєш — не пообідаєш». і я розумію, що він має на увазі не те, що той, хто не бігає, залишається без обіду, а те, що я не отримаю гарну оцінку, якщо не виконаю і вправи. приказки та прислів’я охоплюють різні теми, а саме: різні людські недоліки, сімейно-побутові стосунки, здоров’я, праця, сміливість та відвага, бідність та багатство, щастя і горе та багато інших. твори усної народної творчості завжди відрізняються тим, що легко читаються, легко запам’ятовуються, невеличкі за розміром. це цілком зрозуміло, тому що вони ніде не записувались, а запам’ятати довгий та важкий твір неможливо. зараз вважають, що фольклор з’явився набагато раніше, ніж інші твори, і я цілком згоден з цим, тому що існував він уже тоді, коли люди і не уявляли, що існують літери.

при́тча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, мета якої викласти духовні чи моральні істини. на відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчі зосереджена певна дидактична ідея. сюжет притчі будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, на повсякденних
спостереженнях суспільного життя.

анафора — єдинопочаток; одна зі стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.

гіпербола— вид тропа. стилістична фігура явного і
навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки. наприклад: «я казав це тисячу разів» або « як дуб».

епітет— це слово чи словосполучення, завдяки особливій ​​функції в тексті, є слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису,
визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом.

міфи — це античні, біблійні й інші перекази, сказання про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх, про грецьких і римських богів і героїв.

Уайльдівські парадокси (за романом "Портрет Доріана Грея")

Роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" незвичайний уже тим, що схожий на реалістичний, але не є таким. Цей твір — втілення естетизму Уайльда, його парадоксального мислення.

Про що ж роман? Перш за все про те, який зв'язок між життям і мистецтвом і що таке краса. Письменник намагається створити атмосферу прекрасного, відчуття краси через саму манеру висловлюватися. Він постійно вражає читача, вивертаючи сталі уявлення й поняття. Кожен із героїв — втілення якогось боку мистецтва, прекрасного. Безіл — втілення служіння мистецтву, лорд Генрі — втілення філософії насолоди, а Доріан — людина, яка вирішила зробити своє життя прекрасним, як саме мистецтво. Але парадокс у тому, що, декларуючи прекрасне як суть життя, герої здійснюють вчинки, які не можна вважати за прекрасні. Найяскравіше мислить лорд Генрі, який із холодним цинізмом вивертає навіть моральні істини просто заради гри розуму. Так розкриває Уайльд думку про те, що мистецтво не має нічого спільного з істиною та мораллю. Письменник показує, куди може завести захоплення інтелектуальною грою, яка не має на меті нічого, крім самої гри. Адже мета лорда Генрі — не істина і краса, а самовивищення, утвердження власної особистості. Уайльд показав могутність прекрасного слова і красу витонченої думки. Але разом із тим письменник продемонстрував, що є галузь, для якої парадокс — це загибель. Це галузь моралі. Є моральні засади, які тримають людство, і парадокс тут недоречний, оскільки руйнує їх, робить відносним добро і зло. А це неприпустиме. Саме про це розповідає витвір мистецтва — портрет Доріана Грея. Портрет дає моральну оцінку героя, тобто не залишається байдужим до моралі. Коли Доріан кидається з ножем на портрет, то вбиває себе, а портрет знову залишається прекрасним, повернувши вади Доріанові Про що ж свідчать парадокси Уайльда? Може, про те, що людина потворна, а мистецтво завжди прекрасне? А може, про те, що для краси мистецтва необхідне спокутування людських гріхів, бо мораль і краса складають гармонію?