Образ української жінки в історичних піснях, думах та в піснях марусі чурай

Образ української жінки в історичних піснях, думах та піснях Марусі Чурай 
У народних історичних піснях, баладах і думах, що є унікальним жанром української народної творчості, народ відобразив безліч яскравих людських образів. Багато з них були воїнами, що захищали рідну землю від ворогів; є у цих творах і жіночі образи, бо ж не можна уявити воїна без матері, дружини або коханої. 
Образи жінок у українській пісенній спадщині дуже різні. Це і дівчина, що чекає свого коханого з походу, і мати, що сумує за загиблим сином, і дружина, що проводжає чоловіка у похід. Дуже яскравий жіночий образ ми бачимо у думі про Марусю Богуславку, полонянку, яка до своїм братам втекти з неволі, а сама лишилася сумувати за втраченою вітчизною.   
Багато виразних, живих, образів українських жінок ми бачимо у піснях Марусі Чурай - напівлегендарної співачки і поетеси часів Хмельниччини. У іі піснях «Ой не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні» майстерно змальовані образи різних жінок. Вона описує і нелегку долю жінки-матері воїна, що іде у похід («Засвіт встали козаченьки»), і страждання дівчини, яку зрадив коханий («Ой не ходи, Грицю»). Всі ці пісенні образи на диво живі, бо їхні почуття дуже щирі та відверті.   

Нещодавно я прочитала оповідання Л.Вороніної «Товариство таємних боягузів». В ньому розповідається про неймовірні і фантастичні пригоди хлопця на ім'я Клим.

А все почалося з того, що цей хлопець дуже боявся свого сусіда на прізвисько Кактус. Адже йому частенько доводилося або рятуватися втечею, або отримувати незаслужено стусанів та ще й чути образливі слова від цього бешкетника.

Одного разу після чергової такої втечі Клим випадково потрапляє у таємне товариство боягузів. Саме в цьому товаристві він побачив себе зі сторони і зрозумів, що є звичайнісіньким боягузом. Щоб до комусь, йому самому потрібно було змінитися. Ось так він став іншим. Нарешті навчився вірити у свої сили, приймати правильні рішення і знаходити вихід із складних ситуацій. Так, хлопець не розгубився, а повністю виконав все по плану бабусі і дістався до машини часу. Проявив кмітливість і здогадався, що мухи можуть бути зброєю проти синьомордих. Ось так він став відважним не тому, що не мав страху, а тому, що навчився правильно діяти, коли було страшно. Клим доклав чимало зусиль, щоб врятувати планету і своїх рідних.

Це фантастичне оповідання є надзвичайно захоплюючим і дуже цікавим. Спонукає нас бути сміливими, кмітливими, стояти на боці правди і вірити у свої сили.

Зажурилася в лісі Берізка, гілки схилила, листи згорнула. Всі навкруги радіють: квіти цвітуть, пташки співають, кожна билинка, кожен кущик причепурилися, тільки Берізка сумна стоїть.

Хтось коріння моє обгриза лася вона сусіду Пневі, — і листя хтось моє об’їдає...

Подивився Пень на всі боки, бачить — під деревом їжак прогулюється.

Гей! — крикнув Пень сердито.— Це ти у Берізки коріння обгризаєш?

— Фр! — обурився їжак. — Що мені — їсти нічого? Я й мишей ловлю, і хробаків, я навіть... навіть зі змією справлюся. Навіщо мені коріння обгризати?

— Хто ж тоді цим займається?

— Може, цей? — показав їжак на Борсука, котрий біля своєї нори нишпорив.

— От видумали, — образився Борсук.— Я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. Може, то Кріт і Землерийка? Вони завжди у землі длубаються.

— Е, ні, — запротестували Кріт і Землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо.

Задумався Пеньок: хто ж це Берізку губить? Адже не тільки коріння у неї обгризають, а й листя об’їдають.

Ні їжак, ні Борсук, ні Кріт із Землерийкою до листя не доберуться. Ось птахи — ті скрізь встигають: і на ріллі копаються, і на гілках дерев скачуть. Побачив Пень Шпаків і гукнув їм:

— Гей, пернаті! Чи то не ви Берізці шкодите?

— Що-що? — здивувалися Шпаки.— Щоб ми, птахи, дереву шкодили? Та ніколи!

Вирішили тоді звірі та птахи під стерегти шкідника. Сховалися в кущах і чекають. Годину чекають, дві чекають, уже й потомилися чекати, а шкідник не з’являється. Стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати.

їжак хоча й нічний звір, а теж знічев’я розпозіхався. Хто де сидів, там і заснув.

І от тільки вони поснули, вибрався з-під корча жук Травневий Хрущ.

Вусами поворушив, лапами потер і закричав по-своєму, но-жучиному:

Гей, вилазьте із щілинок.

З-під сосонок, з-під ялинок.

Час настав, сюди скоріше.

Вдосталь є смачної їжі!

І зразу ж з усіх боків задзижчало, загуділо.

Зум-зум-зум-зум-зум-зум,

Ми завжди готові, кум!

А Хрущ ще гучніше зазивав, навколо Берізки в’ється.

Солоденькі тут листочки.

Налітай, сини і дочки.

Тьоті, дяді, баби з дідом,

Пригощайтеся обідом!

Хмарою налетіли Хрущі на Берізку, обсіли, обліпили, і листя за ними не видно.

Затремтіла бідолашна, зарипіла. Почув їжак — Борсука штовхнув, прокинувся Борсук — Крота іі Землерийку розбудив.

— Так ось хто Берізку губить! — закричали звірі.

— Держи їх! Лови! — зняли галас Шпаки.

Налетіли Граки, Дрозди, Зозулі та як почали Хрущів хапати.

Зум-зум-зум-зум-зум-зум-зум,

Ой, куди ж тікати, кум? —

заметушилися жуки.

Під дерева ховайтеся! Під дерева, — скомандував Хрущ.

Хрущ під дерева, а там на них їжак з Борсуком чекають. Хрущі у землю, а тут їх Кріт і Землерийка хапають. Всіх до одного половили.

Розгорнула Берізка листочки, розпрямила гілки і вклонилася своїм вірним друзям.