Скласть акро стих на украинском языке

лиха зима сховається,а сонечко прогляне,сніжок води злякається,тихенько тануть стане, - і здалеку бистреньковона до нас прибуде,кому-кому любесенько,а дітям більше буде.

Це квiти зробили луг такими рiзноманiтн i запашними, оскiльки ïх було надзвичайно багато — синiх, червоних, бiлих, жовтогарячих, усякий^-всяких-всякi-всяких-всяких. дивишся — i очi розбiгаються. кожна бджiлка, кожна комашка летить до якоïсь квiтки, як до знайомого. от ромашка з бiлими широкими пелюстками й золотий серединкою. на неï сiл метелик iз квiтчастими й легенями, начебто пелюстки, крильцями. а геть дзвiночок качає раз у раз голiвкою й начебто кличе: день-дзень, я тут! глядь, а до нього джмiль у гостi! а придивитися нижче рiзнотрав'я, — це ж просте чудо! хто тут тiльки не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою второвують тропу до свого замка, чорненькi жучки, що поспiшають так, начебто спiзнюються на якiсь торжества, маленькi метелики, якi спустилися вниз вiдпочити вiд своïх турбот… дивний мир! i хочеться до нього прислухатися, уловити кожний шерех, це так захоплююче й надзвичайно цiкаво. я начебто перетворююся в мандрiвника, що мандрує цим казковим миром за назвою природа лiс узимку. ви були в лiсi, коли там панує зима? не щороку в цю пору лiс буває таким гарним. цього року вiн незвичайний — чарiвний. заходиш у це царство неземноï краси й виявляєшся в полонi дивних вражень, коли навiть слова сказати не можеш голосно, тiльки б не злякати якогось дива. геть дерева набрали на своï галузi стiльки пухнатого снiгу, що, здається, не витримають дрiбнi гiлки, i пiрне вниз бiлий водоспад. усе дерева, кущi коштують припорошенi снiжинками, начебто готуючись до якогось . хочеться розмовляти пошепки. а снiгурiв зовсiм це не цiкавить, ïм приємно перелiтати з галузi на галузь i струшувати снiг. белочки теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й навколишнiх птахiв, якi вiдразу злiтають, якщо десь обсиплеться снiг. i лiс наповнюється одиночними звуками, така нiжна й неповторними, начебто сама природа щось шепотить. десь пташка вiдгукнеться, десь прошелестить снiг, що зсипався до пiднiжжя дерев… як приємно стояти й слухати лiс

  леся українка  народилася 25 лютого 1871 року в містечку новограді-волинському. батько письменниці, петро косач, був освіченою прогресивною людиною, членом старої громади, близьким товаришем михайла драгоманова. мати, ольга косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом олена пчілка.дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. і саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання. у перерві між болю  леся  вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. програму їй складали батьки. не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. іноземних мов лесю навчили спеціально запрошені для цього вчителі. це дало змогу їй вільно опанувати французьку, німецьку, ійську мови, не кажучи вже про російську та польську. окрім того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші. маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися з найпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них. писати дівчина почала ще й не досягнувши десятирічного віку. вірш «надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімом  леся українка, почали з’являтися в пресі регулярно. у своїй другій збірці «думи і мрії», виданій у львові 1899 року, леся українка вмістила дві поеми: «роберт брюс, король шотландський» і «давня казка», які своєю тематичною й ідейною спрямованістю становили певний етап не лише у творчості поетеси. питання, пов’язані з соціальним та національним визволенням народу, піднімалися з особливою виразністю та гостротою. леся українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних з давньою історією, з далекими середньовічними часами. це дозволило їй з більшою волею говорити про речі, які суворо контролювалися цензурою. хоча де б і в яких умовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. новоград-волинський, луцьк, ковель, село колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім’я косачів, — це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. ці місця дали їй найосновніше — відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри. все життя, як дорогоцінний скарб, збирала.леся  твори народної поезії. тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові — клименту васильовичу квітці, талановитому музикознавцю. у 1894 році родина поетеси поселяється в києві.