Протилежне прислів'я посеред зими й льоду невипросиш

Щире серце, як сонце гріє.
Багатство без щедрості - все одно, що дерево без плодів.

Чи до всіх людей можна ставитися гуманно? На перший погляд відповідь має бути ствердною, адже ніби всі люди здатні до співчуття. В ідеалі — так, але життя іноді вносить свої корективи..Таке важливе питання порушує у своїй новелі "Гер переможений" Л. Пономаренко.

У новелі визначається делікатна проблема. Головна героїня згадує про дитячі роки, які пройшли у невеликому містечкові. Там були полонені німці, які після закінчення Великої Вітчизняної війни будували житловий квартал. Полонені працювали сумлінно, "з любов’ю і розпачем". З любов’ю — тому що не вміли працювати погано, а розпач виникав через їхнє становище.

Привертає увагу образ тяжко хворого полоненого на ім’я Фрідріх. Навесні він скопав маленьку грядочку і посіяв нагідки. Фрідріх дуже любив своїх доньок, фото яких завжди було з ним. Він боявся, розуміючи, що може їх ніколи не побачити.

А діти, серед яких була і героїня новели, ненавидячи німців як ворогів, "розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці".

З часом жителі містечка вже не сердилися на німців. Вдови їх жаліли, іноді приносили їм їжу та одяг, роздивлялися фото їхніх дружин та дітей. Німці були щиро вдячні за увагу та турботу.

Як не дивно, у людей, які пережили війну, зникла ненависть до колишніх ворогів. Виявляється, навіть горе не знищує доброти душі. А співчуття залишається навіть у тих, хто зазнав страждання.

Фінал новели трагічний. Фрідріх повісився. Його поховали, просто укинувши в яму, навіть не насипавши горба. Воно й зрозуміло: він ворог, хоча й полонений.

А квітка, яку він посадив, зацвіла, незважаючи на перший сніг, що сипав і сипав на землю. Вона довго нагадувала про того, хто її посадив.

Через півстоліття син нашої героїні, прибиваючи поличку, наткнувся на отвір у стіні. Там, у рукавиці, знайшли фото доньок Фрідріха, які так і не знають, де могила їхнього батька.

Новела складна за своєю проблематикою і порушує багато питань. Війни, які розв’язують політики, поділяють людей на ворогів. Під впливом військових полій вони змінюються. Але ж люди мають бути людьми і вирішувати усі питання мирно. І тоді не буде ворогуючих сторін, не будуть страждати діти, не буде сліз за загиблими. Безумовно, усе залежить від духовності людини, її моральних принципів. На мою думку, стосунки між людьми мають грунтуватися на принципах гуманізму. А гуманізм, як відомо, означає людяність. Тож усі ми маємо пам’ятати саме про людяність, яка є запорукою щастя.

Объяснение:

     Можна дібрати такі цитати до характеристики Павлуся з твору "Скарб":
     Мати робить все за свою дитину: «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить».
     Зовнішність хлопця: «...такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки».
     Ледачий: «Бісові груші, - пробубнить, - які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот»; «...наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах».
     Щасливе життя: «Щастя, як горох із мішка, так і сиплеться на нашогоПавлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових. Накупили волів і послали кілька хур у Крим за сіллю, на Дін за рибою, построїли шинок із лавкою та й годують скриню карбованцями, яксвиню горохом. Кругом у сусідів талій давить скотину, а у Павлуся, якна сміх, хоч би один тобі віл іздох»