Написати сценарій до частини де фрідріх повісився укр літ твір гер переможений будь ласка дуже потрібно

Твір за повістю г. тютюнника «климко» твір розміщено в твори з української літератури від tvir в пятница 4 сентября війна несе горе всім. кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? на собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і григір тютюнник. пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «климко». головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. а зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. і климко, і його друг зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, климко вирішив іти у слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. подорож далека й безпечна, але клим-ко готовий терпіти холод і голод заради зульфата, заради наталії миколаївни і її дитинчати. взає — характерна риса майже всіх героїв оповідання. на перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість іншій: хлопці вчительці, старий безногий швець разом з голодним климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших. фінал оповідання — трагічний. климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль». ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.

Мрії тараса шевченка про майбутнє україни ми вже звикли до того, що тараса шевченка народна традиція величає кобзарем. він і справді був яскравим носієм кобзарського хисту і так само, як ці народні співці, знав страждання, ніс через свою непросту долю палку любов до рідного краю, беріг пам'ять про минулу славу україни і не давав забути про неї сучасникам.а тим часом дійсність гнітила поета своєю безпросвітністю. жахливі картини народних бідувань болем озивалися в його полум'яному серці. поневолений народ, загнаний панством у ярмо, знесилений важкою працею та закріпачений духовно, зрікся своїх волелюбних прагнень і день за днем тягнув на плечах хрест своєї гіркої долі:   повсихалисади зелені, погнилибіленькі хати, повалялись,стави бур'яном поросли,село неначе погоріло,неначе люди подуріли,німі на панщину ідутьі діточок своїх   шевченко бажав кращої долі для цього окривдженого люду. він був певний, що його співучий, прекрасний душею народ заслуговує на це. поетичний талант шевченка творив і передавав у духовну скарбницю рідного краю світлі мрії про прийдешній день україни — такі несхожі на те, що бачив кобзар навколо себе.майбутнє рідного краю насамперед уявлялося йому вільним від соціального та національного ярма. у творчій спадщині шевченка ми знаходимо правдиві картини під'яремного життя українського селянина, але понад ними, мов сонце, що сходить, піднімається священна віра в те, що  україна.і розвіє тьму неволі,світ правди засвітить,і на воліневольничі ді«стоїть в селі суботові»)  тоді почнеться для україни новий відлік часу. чим же ознаменується на рідній землі прийдешня доба волі? шевченкова уява малює ідилічні картини народного життя:   іютьширокії села,а у селах у веселихі люде веселі«і виріс я на чужині»)  будні краян будуть наповнені працею для свого добробуту. мир, згода і радість прийдуть у кожну оселю, у кожну родину:   і досі сниться: під горою,меж вербами та над водоюбіленька хаточка. сидитьненаче й досі сивий дідколо хатиночки і бавитьхорошеє та кучерявесвоє маленькеє внуча.і досі сниться: вийшла з хативеселая, сміючись,   та шевченко не обмежується зображенням мальовничих і привабливих картин затишного побуту, родинної згоди. мріючи про майбутнє україни, він бачить її освіченою, розвинутою, рівною серед інших країн. а ще — вірною історичній пам'яті, а отже, і пам'яті тих, хто частку свого серця і своєї праці доклав до того, щоб доля україни склалася щасливо.чи ж так вона склалася? незалежну україну — маємо. потенційні можливості розвитку — також. залишається працювати над тим, щоб усі мрії великого тараса стали дійсністю.