Назвіть найголовніші риси українського бароко (не менше 3

Вишуканість заможність старовинність тонкість унікальність

.У кожної людини сенс життя різний, але він змінюється з віком та життєвими обставинами. Я думаю, що вибір сенсу життя залежить і від умов життя, і від виховання, і від генетичної спадковості, та найбільше – від власної волі людини.У деяких сенс людського життя полягає у тому, щоб створити щасливу сім’ю. Як влучно зазначив В. Сухомлинський, сім’я – це те первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро.  Інші, всі свої сили спрямовують на досягнення добробуту або на сходження кар’єрними сходинками. Отже, кожна людина обирає собі мету і йде до неї різними шляхами. Істина полягає в тому, що сенс життя існує, але для кожного цей сенс свій. Кожен обирає для себе свій шлях сам.Час від часу, особливо в хвилини занепадницького настрою, на думку спадає одне питання, для чого ми живемо? Або в чому сенс нашого життя…? На це питання ніхто не дасть  точної, однозначної відповіді.  Мене колись теж осінило таке питання. Довго думаючи над ним, зважуючи всі  «За» і «Проти» мені все таки вдалось відповісти собі на поставлене запитання.  На мою думку, є дві відповіді. Перша відповідь така: Сенс людського життя полягає у тому, щоб зрозуміти у чому він полягає. На перший погляд це твердження видається нісенітницею, але якщо гарненько подумати, то це так і є. Адже, коли зміст життя хоч трішечки, але зрозумілий особистості, то далі жити набагато легше, адже ти знатимеш до чого прагнути. Тобто, кожен з нас, повинен сам для себе визначити, що є головне в житті. Для когось це може бути улюблена справа, для когось навчання, для когось інша людина.По – друге, цінність життя для мене в тому, щоб робити людям добро і не чинити зла, бо якщо в світі не буде добра, людяності та милосердя, то люди своєю поведінкою будуть схожими на тварин і суспільство деградує.Також сенсом людського життя є друзі, рідні, однодумці, кохана людина. Коли поруч всі ці люди, то будь-які справи йдуть на лад. А коли людина закохана, то взагалі хочеться обняти весь світ, окриленим піднесеним. Не дарма кажуть, що закохана людина готова гори звернути, заради кохання. Але не будемо відходити від нашої головної теми.Тобто, сенс життя – сама людина, і все що її оточує.На мою думку, людина повинна прожити своє життя так, щоб забезпечити собі гідне місце в іншому житті. Звичайно, можна прожити життя тільки для себе і ні для кого іншого, але потім,  коли ти будеш між небом і землею, після тебе не залишиться нічого…тебе ніхто не буде пам’ятати. Тому, варто задуматись над цим якнайшвидше. Задуматись, кому ти вчинив зло, кого образив. Що ти зробив для того, щоб тебе пам’ятали, шанували? Адже, про людину судять, по його справах. Життя дається всього один раз і не варто витрачати дорогоцінний час на дрібниці. Людина народжена для щастя.Життя складне, суворе. «Життя прожити – не поле перейти».  Але ніщо в цьому світі не стоїть на одному місці, все рухається змінюється. Тому, варто пам’ятати, що завтра, післязавтра, будь-коли,  все обов’язково налагодиться, зміниться на краще. Тільки треба кожному йти до цього, намагатись змінити цей світ на краще і тоді, завдяки спільним зусиллям, все вийде. Тож варто жити і вірити. Словом, життя триває, не марнуй його!

Объяснение:

Життя людини нерозривно пов’язана з рідною природою, з землею. Земля — це наша годувальниця. Людина живе і трудиться на ній, ділить з нею радість і горе. Іноді хочеться пройтися тихим кроком, вдивляючись у кожний горбок, кожну травинку, кожну берізку. Багато пережила наша земля весняних злив, якими напувала посіяне зерно, зимових заметілей, які вкривали білими снігами поля і ліси. Скільки земля пережила разом з людиною радості і скільки болю завдають їй бездушні люди, які творять добрі справи! Все може рідна земля зробити для людини. Вона може нагодувати хлібом, напоїти чистою водою, здивувати своєю красою. Ось тільки захистити себе не може.Захист рідної землі — це святий обов’язок всіх. Ми всі у відповіді за природу перед нащадками, перед історією. Людина — частина природи. Іноді він ставить себе сильніше і вище природи. Чи вправі він так робити? Ніколи не потрібно забувати, що людина — старший по розуму, і він повинен піклуватися про все на світі. Сьогодні однією з важливих проблем є загроза екологічної катастрофи.

Не випадково багато люди б’ють на сполох, намагаючись попередити нас про те, що людина — частина природи і, руйнуючи її, він знищує самого себе. Людина спустошує надра землі, вирубують ліси, викидає в атмосферу величезну кількість шкідливих хімічних речовин. І в той же час п’є забруднену воду, харчується продуктами, вирощеними на отруєній землі. Ми рідко замислюємося про те, як все це вплине на наше здоров’я і здоров’я майбутніх поколінь. Нас не цікавить питання, чи надовго вистачить природних ресурсів при такому їх інтенсивному використанні. Адже люди не можуть жити без чистого повітря, чистої води, свіжої зелені, навіть без спілкування зі звірами і птахами. А в гонитві за грошима винищуються багато тварин, знищуються рідкісні рослини.Вчені різних спеціальностей з тривогою зауважують, що тваринний і рослинний світ нашої планети стає біднішим. На Землі вже зникли багато видів рослин і тварин.

Ми часом забуваємо, що природа — це і джерело натхнення. Уявіть собі поета, який ніколи не чув спів пташок і дзюрчання струмка, не милувався сходом або заходом сонця, красою квітки. Так, напевно, і не стане поет справжнім поетом, якщо не зможе любити природу, не зможе дивуватися й захоплюватися нею так, як це робив М. Рыленков. Він вважав, що природа і людина невіддільні, але треба пам’ятати, що

Вона віддасть нам все-бери, але не уродуй Відомою краси для суєтних витівок…

І тягне нас побути наодинці з природою,Як заглянути в очі своєї наставниці.Немає сумніву, що матеріальні втрати в результаті варварського поводження з природою можуть бути підраховані. Набагато важче підрахувати духовні втрати, які відображаються на характері людей, їх мисленні, ставленні до навколишнього світу і до собі подібних. Людина руйнує природу власними руками. Він знищує все, що він бачить, що йому більше подобається. А адже ставлення до природи, до землі визначає духовний рівень людей.

Бездуховне ставлення до життя, коли людина живе за принципом «після нас хоч потоп», егоїзм, байдужість може призвести до духовної деградації.

Кожен з нас повинен бути не тільки господарем, але і вірним другом природи. І тільки тоді вона зможе відкрити свої комори, обдарувати здоров’ям, дати все необхідне для людини. Думка про те, що людина не повинен воювати з природою, що вона не ворог йому, бо він сам є частина її, стала нині очевидною. Вірно зауважив Н. Рыленков:Боротьба з природою? Ні, мені страшно чути це.Боротьбу ведуть з ворогом, а нам природа — мати.

Любов’ю до неї запалено в нас те джерело світла,

Який стільки таємниць допоміг нам розгадати.

Гармонія людини і природи виявляється обов’язковою умовою продовження життя на Землі. Ця гармонія допомагає в наші дні протистояти руйнівній натиску на людську душу ненависті, жорстокості, байдужості.