Виписати з п*єсси і.карпенка-карого "мартин боруля" по одному-два приклади іронії, сарказму й гротеску.

Найчастіше сатиру вживає автор в ставленні до мартина. сатирично зображено звернення мартина до марусі:

мартин: Марусю, скільки раз я тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому... Ти ціми словами, мов батогом по вуху мене хльостаєш..

Гумор Мартин: От я як трісну тебе в пику твою репану, то ти не тілько Степана Мартиновича будеш паничем величати, та й мене не хаяєном а паном зватимеш.

Омелько: Та за що ж биться? Панич-то й панич, пан- то й пан! Хіба мені язик одпаде, коли я вас буду паном величать? Про мене, мені однаково. Звелите, то й юнкером вас зватиму.

Іронія Націєвський: зразу збила! О, яка гострая і строгая! Нам з привички.Інший раз,як вернешся од Шулемки, так ще тяжче ляжеш,одначе діла в нас ніхто не робе!.. А ви вишиваєте?

Марися:Ні я не вмію, так сидю, батько звелів вас піджидатиза п*яльцями, щоб ви подумали, що я баришня

Твір розкриває тему митця і суспільства доволі цікаво. Особливо загострюється дана проблема у тому часі, який описує Ліна Костенко. Ще більш ускладнює питання стать митця у творі.

  Маруся Чурай щоденно бореться з суспільними нормами того часу і своїми творчити прагненнями. Неодноразово в її сторону летіли фрази про те, що замість тяжкої праці вона сидить і "співає пісеньки". У людей тогочасного суспільства склалась усталена думка про жінку як про домогосподарку  і  матір, яка окрім городу, печі і дітей нічого більше не має бачити у своєму житті.  ОКрім цього, має вплив ще й фінансова забезпечність родини Чураїв. Мати Гриця казала йому, що Маруся не буде хорошою партією йому оскільки в неї немає ні грошей ні працьовитості. Тобто, ми бачимо що сільскі реаліїї знищують будь-які прагнення митця до самореалізації і розвитку свого таланту

Объяснение:

Вітька‌ — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий…Він‌ вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти. Перше‌ хвилювання потроху

зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити.Вітька‌ все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться.Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний.  ‌— Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками. — І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.

Федько Котигорошко

Маленький товстий і флегматичний Федько мусив бігати за ним підтюпцем. Цей дванадцятилітній опецьок (якого за смаглявість по-вуличному називали Жучком), здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах. По-третє, старша Федькова сестра працювала бібліотекаркою в сільському клубі, і Федько змалку мав доступ до тих книжок, яких дітям суворі педагоги не рекомендували давати. Федько вибирав книги на свій смак і ковтав їх десятками. Міг терпляче лежати на одному боці цілий день і ще терплячіше читати семисотсторінковий роман, від обсягу якого у Вітьки йшов мороз по спині. І хоч часто Федько не розумів прочитаного, але це не відбивало в нього охоти до читання. Особливо багато читав Котигорошко про кохання і вважав себе в цім ділі знавцем-теоретиком.Федько знову був Федьком: флегматичним, спокійним, добродушним і вайлуватим.Що‌ в мене на думці, те в тебе на язиці. Чистісінький тобі Вольф Мессінг!Що він язикатий — знала, але щоб так складно небилиці плести… А щоки горять… Ах, які капосні щоки, так і горять, горять… Ну й утнув же Федько!

Галя Козачок

Раптом‌ Вітька оторопіло застиг на місці: з бічної вулички, широко усміхаючись, прямо на них ішла Галя Козачок. Ні, вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою.Яка‌ ж вона гарна!.. Куди він раніше дивився, куди?.. О сліпець!.. О великий сліпець!.. І добре, що хоч вчасно прозрів!Ніби сонце вкотилося до сарая. На порозі з'явилася Галя Козачок.Вона‌ підходила до нього, струнка й висока, в білому-білому платті, зашаріла від швидкої ходи, а очі сяяли ніяково й радо.Щоправда, Галя — дівчина не з лякливих. Сам Причепа колись потиснув їй руку і подякував за відвагу. Він тоді їхав велосипедом мимо колгоспної ферми, звідти вискочив бугай Кордебалет.

Петро Білий

Городом йшла Галя, його Галя із сином чаплівського фінагента Петром Білим! Вона весело сміялася до нього, і Петро теж сміявся. Отой завжди прилизаний, напахчений одеколоном мамин синок, Петро Білий. Отой Петро Білий, ябеда і боягуз, хвастун і брехун, якого Вітька терпіти не міг.Боягуз він нікчемний, а не Петро! Хвастун заячий! Та зроду-віку не повірю, щоб Галя його покохала!