Що таке народний епос в українській літературі

Кожен народ із давніх-давен прагнув до поетичного осмислення власної історії — минулого і сучасного, намагався зазирнути у майбутнє.. Це осмислення і відтворила усна народна творчість, що зберегла для нащадків дух і події далеких епох. Її краса і художня довершеність захоплюють і дивують, викликають повагу і гордість за український народ, його славетну історію. Знайомлячись із творами українського героїчного епосу, можна переконатися, що вдячний народ завжди натхненно возвеличував своїх героїв. Про це свідчать і легенди («Як Сірко переміг татар»), і балади («Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси»), і думи, і пісні, і навіть казки («Яйце-райце», «Іван — мужичий син»). Безперечно, всі вони є не лише джерелом інформації про історичні події, а одним з найважливіших джерел історичної та національної самосвідомості народу.

Українські народні думи героїчного змісту та, історичні пісні становлять художній літопис історії українського народу. Цей літопис не завжди документально точний, бо містить у собі елементи художнього вимислу, ліричні відступи, народно-філософські узагальнення тощо. Однак події у ньому більшою мірою хронологічно окреслені. І думи, й історичні пісні відображають історію народу в художніх образах, які допомагають чіткіше збагнути значимість зображуваних подій. Українці у своїх думах і піснях із захопленням зверталися до часів Запорозької Січі.

Основна провідна риса українського історичного епосу — це патріотизм, безмежна, дійова любов до батьківщини, що виявляється, насамперед, у воєнному опорі загарбникам і поневолювачам. Не можна не помітити ознак оптимізму, властивого народній творчості навіть у тих творах, де описуються сумні й трагічні події. Особливим піднесенням патріотичного почуття і національної самосвідомості позначені думи і пісні періоду Визвольної війни 1648-1654 pp., думи та пісні, присвячені Богданові Хмельницькому і його бойовим соратникам: Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Максимові Кривоносу. На боротьбу вставали справжні герої, лицарі-козаки, такі, як Перебийніс, що «лядськую славу загнав під лаву», або Богдан Хмельницький:

Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду.

Гей, не один лях лежить головою в воду.

1. Дитинство Чіпки, життя в наймах, робота вівчарем. 

2. Смерть баби Оришки, Чіпка дізнається про батька, знайомиться з Галею

3. Грицько стає добрим господарем. 

4. Як починалося село Піски. 

5. Як жили Піски за часів кріпацтва. 

6. Життя Максима Ґудзя. 

7. Судова тяганина із-за землі, гіркий досвід Чіпки спілкування з чиновниками

8. Чіпка іде по кривій доріжці пияцтва та грабіжництва, стає убивцею.

9. Чіпка одружується з Галею.

10. Пореформене життя села Піски 11. Повернення Чіпки до старого життя

12. Страшний злочин.

13. Арешт Чіпки; Чіпку ведуть через Піски до Сибіру

ВЕРЕСАЙ (Лобза) Остап Микитович (бл. 1803 – квіт. 1890) – видатний укр. кобзар. Н. в с. Калюжинці (нині село Срібнянського р-ну Черніг. обл.) в родині кріпаків-музикантів. Осліп на 4-му році життя. 15-річним хлопцем пішов навчатися гри на кобзі і, маючи гарний голос (тенор) та досконалий слух, швидко опанував кобзарське мист-во (див. Кобзарі). Чудово виконував нар. думи і пісні. Мандрував бл. сорока років шляхами України. Творчістю в. зацікавився рос. худож.-фольклорист Л.Жемчужников, який намалював його портрет, записав кілька пісень від нього, познайомив з П.Кулішем. Останній також записав кілька дум та пісень.

1871 в. вперше співав у Києві на відкритті Колегії Павла Ґалаґана. У верес. 1873 виступав на засіданні пд.-зх. від-ня Рос. геогр. т-ва в Києві, де М.Лисенко виголосив реферат на тему "Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм". Під час роботи 3-го археол. з'їзду, що відбувався в Києві 1874, в. слухали вчені-славісти з усієї Європи. 1875 в. у супроводі П.Чубинського та М.Лисенка побував у Санкт-Петербурзі, де співав у клубі художників на гостині, влаштованій на честь Т.Шевченка; в етногр. від-ні Рос. геогр. т-ва; в Зимовому палаці; в приміщенні Дворянського зібрання; в Соляному м-ку на околиці С.-Петербурга, де влаштовувалися пром. й кустарні виставки. П.Чубинський та О.Русов записали від в. понад 20 пісень та дум. В його репертуарі було чимало істор. тв.: "Як три брати з Азова втікали", "Невольницька", "Дума про бурю на Чорному морі", "Про удову та трьох синів", "Дума про Федора Безрідного", "Про Олексія Поповича" та ін. На виступах він майже завжди виконував свою улюблену пісню "Про правду і кривду", за виконання якої його часто заарештовували.

У в. була своєрідна кобзарська школа. Серед його учнів – Василь Бублик з с. Никонівка (нині село Срібнянського р-ну), Яростей і Янголь з с. Березівка (нині село Талалаївського р-ну; обидва Черніг. обл.), Антон Негрій з Калюжинців. Т.Шевченко подарував в. "Кобзар" з власним підписом від 23 жовт. 1860.