Написати план характеристики мирослави з повісті захар беркут

Мирослава — дочка заможного боярина Тугара Вовка. Багато дівчат із заможних родин стають розбещеними, слабкими, але не вона. Її батько — сильний чоловік, «як дуб»-, і Мирослава достойна його дочка. «…попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною і ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку дивну, чаруючу гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову,— той до віку не міг забути її лиця, її ходу, її голосу» Побачивши дівчину вперше, тухольці говорять про неї: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем. І певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!» 1 Тугар Вовк робить велику помилку — зраджує рідну країну й об’єднується з ворогом. Мирослава не згодна з батьком, для неї Батьківщина понад усе, навіть дорожча за батька: «Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру». Потрапивши в монгольський табір, вона й там не зрікається своїх ідеалів. Коли батько просить її підійти, адже начальник монгольського війська ласкавий до них, вона жорстко одказує: «Не хочу його ласки!» Мирослава — це сильна, мужня, незламна особистість, порядна, чесна й відверта дівчина. Вона залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням і не змінює їх у залежності від обставин, як її батько. І хоч любить вона свого батька, найголовніше для неї — це почуття громадянського обов’язку й вірність своїй Батьківщині. Батько її гине, й інакше не могло бути, адже це єдиний вихід для зрадника, а любляча Мирослава залишається з Максимом. Вона звертається до Захара Беркута з проханням прийняти її за дочку, бо «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи зрадив свій край і пристав у службу монголів». Мирослава полюбила простого селянського хлопця. У цьому образі Іван Франко показав усі найкращі риси слов’янської жінки — незламну силу волі й мужність, а також щиру вірність, ніжність і палке любляче серце. В особі Максима Мирослава бачить усіх тухольців. Мирослава — один із перших образів дівчини-патріотки в українській літературі.

Я полюбляю книги тому, що до них мене змалечку привчили батьки. Спочатку мені читали вголос дорослі, а з п"яти років я вже вільно став читати сам. Відтоді книжки стали моїми добрими друзями, вони щедро дарували мені  знання, почуття, емоції. Книжки до мені змістовно проводити мій вільний час, не давали ніколи нудьгувати. Завдяки читанню книжок, я навчився грамотно висловлювати свої думки. Я майже не роблю помилок у своїх власних текстах, тому що мимоволі засвоював правопис, читаючи книги.  Коли я матиму власних дітей, я даруватиму їм все нові й нові книжки.

1892, 31 грудня – народився Михайло Васильович Семенко в невеликому селі Кибинці, Полтавська область в родині волосного писаря 1911 – вступив до Петербурзького психоневрологічного університету 1913 – вийшла перша збірка «Prelude»

1914 – переїздить до міста Київ та з початком Першої світової війни його мобілізують до царської армії. Встигає видати збірки «Дерзання» та «Кверо-футуризм» 1915 – написав цикл «Крапки і плями» 1916-1917 – служить у Владивостоці телеграфістом. Там же Михайль Семенко вступив до угрупування РСДРП(б) 1917 – повертається до Києва та починає активно писати. Очолив рух за відродження і розвиток національної літератури 1918 – написав три збірки «П’єро здається», «”П’єро кохає», та «Дев’ять поем» 1919 – написав збірку «Дві поезофільми» 1920 – разом з М. Любченком та О. Слісаренком видав «Альманах трьох» 1921 – організував дві групи футуристичного спрямування – «Ударна група поетів-футуристів» та «Асоціація панфутуристів» 1922 – проголосив панфутуристичну теорію, згідно якої класичне мистецтво перебуваючи на піку свого розвитку раптом починає впадати в агонію. Михайль Семенко наголошував на тому щоб створити над мистецтво 1924 – світ побачила збірка «Кобзар» 1927 – написав книги «Степ» та «Маруся Богуславка» 1931 – видав збірку «Сучасні вірші» 1932 – видав дві збірки «З радянського щоденника» та «Китай в огні» 1933 – видав збірку «Міжнародні діла» 1936 – розлучився зі своєю другою дружиною, українською актрисою Наталією Ужвій з якою у них був спільний син Михайло 1937, 23 квітня – відбувся творчий вечір імені Семенка. А вже через три дні його арештовують, звинувативши у контрреволюційній діяльності 1937, 23 жовтня – Семенка розстріляли