Твір-роздум "чи є кобзарі національними героями і чи потрібно відновлювати кобзарство? "

Частина мужніх лицарів-козаків загинула, друга опинилася на засланні, а третя принишкла, пристосувавшись до поневолювачів. Саме в цей найдраматичніший час оті незрячі, але з гострозорою душею кобзарі-бандуристи, розповідаючи в своїх піснях про звитяги козаків, повстання гайдамаків, не дали впасти народу в безпам'ятство, а співаючи псальми, думи та інші твори на християнську тематику, оберігали народ від повної зневіри. Важливість цієї аксіоми підтверджує у поемі "Гайдамаки" Т.Шевченко " дідусю, що ти заховав в голові столітній ту славу козачу...". Мав рацію лірник Никон, кажучи: "Ісус Христос для проповідування обрав 12 апостолів. А по вознесінню своєму зоставив для цього кульгавих і сліпих, які мали мужність брати на себе гріхи людства..." І не дивно, що Сталін знищив 300 кобзарів. Всі режими бояться духовного піднесення, тому намагаються їх вбивати, забороняти діяльність, але їхньому розумові не дано зрозуміти, що дух - це вічність. Яскравим прикладом є постать Тараса Шевченка.

На жаль, ми сьогодні дуже мало знаємо про феномен кобзарства і причиною є небажання наших науковців досліджувати його. Однією з не багатьох дослідниць кобзарства в Україні є керівник львівського хлоп'ячого ансамблю бандуристів "Гамалія" Тетяна Шаленко.

Почав писати російською мовою в 1959 р. Перша добірка його віршів побачила світ в 1963 р. в березневому числі московського журналу "Новый мир", головним редактором якого тоді був Олександр Твардовський, - з наступною приміткою: "Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г.Киев". "Первые стихи". Того ж року в квітневому числі журналу " Радуга" було надруковано два його короткі вірші. Вірш "Цари" в журналі "Новый мир", в якому десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Києві сенсацію, а в Москві серед російської інтелігенції й академічних російських кіл - обурення й протести. Після того молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці.

Український народ дуже співочий.

Тому, напевно, нема такої мами, котра б не наспівувала своїй маленькій дитині чарівну колискову пісню, її ще називають колисанка. А їх наш народ знає безліч. Вони можуть бути про все чудове : сонце, зайчика, сон. З тваринок найчастіше в таких піснях згадується котик чи пташка. Їх можна зустріти у дворі рідної домівки. А вони такі пухнасті та ніжні. Лагідна мамина пісня заспокоює немовля, витирає дитячі сльози, дитина засинає. Колискові пісні супроводжує особлива мелодія : тиха, ніжна, спокійна, проста, що нагадує гойдання колиски. В обіймах матері під ці чарівні звуки маленькі діти відчувають себе впевненими, захищеними та не самотніми.

З колисанкою мати бажає своїй дитині бути здоровою, доброю та щасливою. Рости з колисковими піснями є гарною традицією нашого українського народу.