Яким темам присвячені твори письменників реалістів

Не фантастиці не художньому жанру а реалістичному твору

З давніх часів література і поезія відігравала важливу роль у житті людей. Ще змалку кожна людина чує колискові пісні, які створені в народі і вірші, які складались протягом століть. Ми можемо не помічати , але дивовижна поезія супроводжує нас усе життя, починаючи з народження і закінчуючи останніми днями життя. Поезія займає велику частину нашого життя, тому призначення – це одна з тих причин, що хвилює кожного з поетів. Одним з таких поетів є видатна українська письменниця Леся Українка, яка у 1893 році написала поему «Давня казка». Ця поема була написана далеко за межами батьківщини. Незважаючи на те, що цей твір був написаний досить просто и його може сприяти та зрозуміти будь-хто, проблеми, які затронуті в цьому творі, простими не назвеш. Головним героєм цього твору став поет, який у своїх поезіях висловлює найзаповітніші мрії нашого народу про щастя та волю. За сюжетом поеми звичайні люди любили та поважали цього поета.І не був поет самотнім, -До його малої хатиРаз у раз ходила молодьПісні-слова вислухати.Виходячи з такої любові та поваги до народу можна зробити висновок, що він був надзвичайно талановитий. Одного разу він навіть написав серенаду, яку йому замовив заможний лицар Бертольдо. Завдяки цій серенаді лицар зміг завоювати серце своєї коханої. Але не тільки для лицаря вірші поета відігравали велику роль, тому що в них йшла мова про життя народу, тому що народ швидко запам’ятовував та всюди повторював його вірші:Співці по місті ходятьІ піснями люд морочать,Все про рівність і про волюУ піснях вони торочать.Вже й по тюрмах їх саджають,Та ніщо не помагає,їх пісні ідуть по людях,усі пісні поета всяк переймає. І коли лицар Бертольдо вирішує зі своїм військом захопити неприступні мури одного міста, він звертається за до поета. Місто було могутнім, а військо Бертольдо вже було стомленим. Та перед осадою перед воїнами вийшли співці та заспівали пісню, яку написав головний герой поеми, і військовий дух настільки піднявся, що Бертольдо все ж таки захопив це місто. Незважаючи на те, що поет не потребував винагороди за свої вірші, лицар Бертольдо пообіцяв йому винагороду, та так йому нічого й не дав. Та поет був здатний заради інших на самопожертву і тому він добре знав – щоб з ним не сталося, його твори будуть жити вічно. Навіть у той час, коли він перебував у в’язниці, поет відчував, що всі його думки залишилися на свободі.Та й в темниці буду вільний, -Маю думи-чарівниці,Що для них немає в світіНі застави, ні границі.І мого прудкого словаНе затримає темниця,Полетить воно по світі,Наче тая вільна птиця.На превеликий жаль, за життя поета його мрія про вільне життя свого народу не здійснилася, але народ довго пам’ятав його та його поезії.Тема призначення поета і поезії є основою поеми Лесі Українки «Давня казка». Авторка переконливо доводить нам, що можливості правдивого поетичного слова майже безмежні. Для справжнього поета головне – не матеріальний світ та його перевага, а свобода слова та вільність думки. А щодо актуальності цього твору, то з великою долею впевненості можна сказати, що й сьогодні роль поета не менш важлива, ніж століття тому. Великий вплив літератури, а зокрема поез гався у всі часи і тому можна з впевненістю сказати, що «Давня казка» може цілком бути сучасною та актуальною.

Цитатна характеристика: 

- «Настя була веселої вдачі»; 

- «…Слово «Хуррем» значить: або спокійна, або безжурна, або весела. Не знала тільки, чи се по-татарськи, чи по-турецьки»; 

- «Вона весь час бажала собі одного: жити, жити, жити — за всяку ціну жити, хоч би в біді й пониженню, в татарській неволі! Бо світ був такий гарний, гарний ! А вона була ще така молода, молода!»; 

- «Вона була в чорних скрипучих матах. Здавалося їй, що се домовина. І що в тій чорній домовині похоронена вся її ясна дівоча минувшість»; 

- «…Галичанка Настуся»; 

- «Чому діти тої землі, з котрої вийшли, йшли у неволю, хоч вони ростом і силою більші від татар. Чому вони женуть татар у неволю, але татари їх?»; 

- «…Прийдеться їй стати невольницею або може, жінкою одної з тих брудних потворів, про які ще вдома оповідала їй бабуня, що вони родяться сліпі, як собаки»; 

- «На татарських ременях пригадувала собі, що не тільки її мати, але й вона сама жертвувала себе в хоробі на службу Богу. А потому, коли минула хвороба, забула свій обіт і знайшла собі земного нареченого»; 

- «Збентежено вибиралась Настуня до школи невольниць, але ум її працював живо. Розуміла ясно, що в сій школі може бути побудована підвалина її дальшої долі — доброї або злої»; 

- «Не мав слушності батько, коли говорив, що здоровля найбільше добро людини,— подумала.— Бо ще більше добро свобода»; 

- «…Чому жінка не мала б займатися державними справами?»; 

- «Ти маєш слухати Аллага на небі й султана на землі!»; 

- «Боронилася в своїм нутрі, як борониться метелик, кинений у воду. Одинокою її опорою був хрест… І держалась його так, як держиться мурашка на малій трісочці, котру вже несе повінь»; 

- «…Втягувала в свої думки його науку, як втягує квітка росу в ніжні листочки. І дозрівала на очах, як черешня.»; 

- «Не в перлах, а в ланцюгах ішла не по адамашку, а по поросі, скропленім слізьми невольниць. У волоссю не мала дорогого «горючого каменя», а зате немов палахкотів горіючий камінь у голові: хвилями відчувала пекучий біль у голові, що здавалося їй, немов її, власні очі западаються в нутро голови. Коли біль уставав, віддихала, мовби на світ щойно вродилася»; 

- «…Волосся золотисте, очі легко сині. Личко біле як сніг з таким відтінком, як перша пупінка рози, а таке лагідне, як у його матері, що все боїться за нього. І притім так само енергійне!» (Сулейман про Настю); 

- Сулейман: «…він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра більше пригадувала його матір»;

- «Одначе, все-таки не розуміла, як вона, бідна невільниця, замкнена в клітці птичка, може рідному краєві, з котрого вийшла, й народові, котрий мучився там»; 

- «…Молода Хур рем приязніше відповідала на поклони слуг і невільниць, ніж привіти його жінок»; 

- «…Я невольниця. Невольницю вдягають і роздягають по волі її пана»; 

- «Найбільше грошей ужила б я для найбільш нещасливих людей»; 

- «Сулейман: «Адже я ще не зустрічав такої ані гордої дівчини, ані жінки. Ніколи!»; 

- «То була перша посада, яку дала Роксоляна Хуррем в палаті падишаха. Як же багато їх роздавала вона потому — в Європі й Азії, на землях і на водах, в армії і флоті, у судах і скарбі султанськім! А все робила з одним таємним заміром і так витривало, як тільки робить жінка — жінка, котра любить і ненавидить»; 

- «…Делікатні рученьки Насті зачали ламати велику і сильну державу падишаха, що простяглася на три часті світу»; 

- «З глибоких і тихих ущель і дебрів Святої Гори виходили до неї чудові мрії, мов срібна мряка, нечутно шептали до вуха, що вона призначена до надзвичайних діл»; 

- «І пригадалося їй подруга Ірина. Що вона сказала б на вістку, що Настя стала жінкою султана!.. Яка гордість пробудилась і її душі. Вже не журитиметься нічим!.. Скарби незлічимі матиме в руках»; 

- «Ти знаєш, що таке біль! Встався за мною до все величного Бога, що створив небо, і море, і вітри, і птиці небесні, що наказав людям творити добрі діла… Дай мені знак який-небудь, Матінко Господня, Воротанице!»; 

- «А вона йшла, як Єва, навіть не думаючи про те, чи він завагається з’їсти, все, що вона йому подасть — вона, його будуча жінка»; 

- «Ти володар великої держави, а я никла квітка»; 

- «Сулейман став мов перуном ражений. Ще ніколи не бачив, як вона плакала була така одушевлена гарна в перлистих слезах своїх, як весна, кроплена дощиком. А внутрішній біль так у ній горів, як горить крізь вікна пожар у нутрі дому»; 

- «Бідна невольниця з далекої країни в болючій думці своїй назавше міняла свою любов до Бога на хресті за любов до людини, за скарби світа сего, за діадем султанки, за владу на землі»; 

- «А я тобі кажу, що з такою султанкою ще більше нема жартів! — докинув Кітляр-агай, що бачив уже не одну жінку в гаремі»;