Назвіть поезії шевченка, покладені на музику(не менше двох)

ТЕЛЬНЮК: Сестри. Не женися на багатій

Не женися на багатій, 
Бо вижене з хати, 
Не женися на убогій, 
Бо не будеш спати. 
Оженись на вольній волі, 
На козацькій долі, 
Яка буде, така й буде, 
Чи гола, то й гола. 
Та ніхто не докучає 
І не розважає — 
Чого болить і де болить, 
Ніхто не питає. 
Удвох, кажуть, і плакати 
Мов легше неначе; 
Не потурай: легше плакать, 
Як ніхто не бачить.

Слова: Тарас Шевченко 
Музика: Леся Тельнюк

Кому Вниз. Розрита могила

Світе тихий, краю милий, 
Моя Україно, 
За що тебе сплюндровано, 
За що, мамо, гинеш? 
Чи ти рано до схід сонця 
Богу не молилась, 
Чи ти діточок непевних 
Звичаю не вчила? 
Молилася, турбувалась, 
День і ніч не спала, 
Малих діток доглядала, 
Звичаю навчала. 
Виростали мої квіти, 
Мої добрі діти, 
Панувала і я колись 
На широкім світі, 
Панувала… Ой Богдане! 
Нерозумний сину! 
Подивись тепер на матір, 
На свою Вкраїну, 
Що, колишучи, співала 
Про свою недолю, 
Що, співаючи, ридала, 
Виглядала волю. 
Ой Богдане, Богданочку, 
Якби була знала, 
У колисці б задушила, 
Під серцем приспала. 
Степи мої запродані 
Жидові, німоті, 
Сини мої на чужині, 
На чужій роботі. 
Дніпро, брат мій, висихає, 
Мене покидає, 
І могили мої милі 
Москаль розриває... 
Нехай риє, розкопує, 
Не своє шукає, 
А тим часом перевертні 
Нехай підростають 
Та москалеві 
Господарювати, 
Та з матері полатану 
Сорочку знімати. 
Помагайте, недолюдки, 
Матір катувати». 
Начетверо розкопана, 
Розрита могила. 
Чого вони там шукали? 
Що там схоронили 
Старі батьки? Ех, якби-то, 
Якби-то найшли те, що там схоронили, 
Не плакали б діти, мати не журилась.

Слова: Тарас Шевченко 
Музика: Кому Вниз

Нічлава Блюз. Ой по горі роман цвіте
Ой по горі роман цвіте, Долиною козак іде Та у журби питається: «Де та доля пишається? 
Чи то в шинках з багачами? Чи то в степах з чумаками? Чи то в полі на роздоллі З вітром віється поволі?» 
Не там, не там, друже-брате, У дівчини в чужій хаті, У рушничку та в хустині Захована в новій скрині.

Слова: Тарас Шевченко Музика: Ігор Пелих

Привіт, анно! - здрастуй, тетяно! - анно, чому ти така засмучена? - у цьому сірому світі мене ніхто не розуміє, усі засуджують за те, що я не така, як інші. - але чому? ти ж така добра, щира, яскрава! за що ж так люди не люблять десятирічну дівчинку? - мені здається, за те, що я приношу радість у буденний світ. - не засмучуйся, я тебе розумію. - дякую. -  до речі, я знаю, як підняти тобі настрій! ми будемо робити кольорових мишей. - але за це мене й не люблять дорослі, а найбільше – мій сусід. - ну й що! тобі ж це подобається? тож почнімо! - я згідна. - і нехай ці миші розлетяться по всьому світу, і тоді в кожній оселі буде трішки щастя й веселощів! - дякую за підтримку! почнімо!

Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:         — ні в мене є другі май ліпші». «марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись» «сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. марічка любила, коли він грав на флоярі. задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки» «марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. вона їх знала безліч. звідки вони з'явились — не могла б розказати. вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по марічка і сама вміла складати пісні». «як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. а як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить і тільки співати залишу».