Чому в заповіті шевченка немаєжодного знаку оклику

Тому що в ті часи було дуже важко жити...
У деяких людей не було навіть емоцій , як вони могли бути якщо в ті часи багато чого не було.
Заповіт це остання воля людини, це її побажання перед смертью, її роспорядження, що треба зробити коли самої людини вже не буде.
Про таке зазвичай не кричать.
І в такому стані зазвичай не галасують, тому й нема знаків оклику.

  Я недавно читала твір Лесі Ворониної " Таємне товариство боягузів" . Це надзвичайно захоплююча історія про хлопчика Клима та його пригоди . Клим - боязкий , несміливий парубок , який дуже боїться свого друга Кактуса .Він оминав його , тікав , ховався від Сашка . І одного разу потрапив у секретну лабораторію ТТБ .Там він провів експеремент , який змінив хлопця .
   Тепер він став сміливим , уже не боявся Сашка Смика , був впевнений у собі . Незважаючи на страх , який деколи до нього приходив , Клим завжди не відступав .Це доводить що він відважний і рішучий .Йому довелоя подорожувати машиною часу ,виконувати інструкції бабусі Соломії, щоб врятувати планету від синьомордиків .
      Мені цей твір дуже сподобався. Але найбільше герой повісті . Я теж буду намагатися бути такою сміливою і рішучою , як він !

    Марина Павленко "Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських".
    Цитатна характеристика Софії:
  
    "Спідничка і штани, якщо їх не підперізувати, неодмінно сповзають".
    "Свого часу Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп'ютер... Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала... а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло."
    "Софійка мужньо витримала вливання тарілки супу... Витримала братикові рулади й енергійне стрибання ним по кімнаті. Витримала й роззявлену пащу підручника з математики..."
    "... задивилась на захід сонця і уявила: вони з Вадимом Кулаківським стоять у цкркві перед вівтарем, а на ній - коралі..."
    "Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури..."
    "Десь аж коло дому братик задрімав. Обмостила його ковдрочкою, підібрала пустушку... Поправила шапочку, мимоволі замилувалася: справжнє тобі янголятко! Але далі хай самі бавлять свою дитину!"
    "Тікала як уранці... Це ж треба! Відразу - такий серйозний поворот: у кафешку! А тоді дивуйся, чому така легковажна молодь."
    "Софійка увімкнула світильник й розгорнула книжку. Хоч уже давно перечитала "Трьох мушкетерів", "Тома Сойєра", "Людину-амфібію", "Голову професора Доуеля", "Останнього з могікан" із татової бібліотеки, а також усі томи "Гаррі Поттера"... у хвилини відпочинку або розпачу її манили знайомі давні казки. Народні чи авторські (вони всі гріли Софійчину душу), аби тільки з щасливим кінцем. От і ця, про Русалоньку, так до серця припала!"
    "Софійці не набридало морочитися з курчатами, пасти гусенят. Захоплено копала черв"яків для качок..."
    "Цілувала свою вірну кицю. З не меншою ніжністю розцілувала братика... Скоро його можна буде вчити літер і лічбі. У Софійки вже давно заготовлено для нього цілий ящик таблиць і малюнків."
    "Та впевненості не додалося: Софійка надто добре знала, що ніколи не зможе бути такою стильною, як Ірка Завадчук."
    "Звичайно, як у казці: хату заметеш - сядеш посидиш, посуд помиєш - сядеш посидиш, хліба купиш - сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш - сядеш посидиш..."
    "І, що найгірше, їй анітрохи не хочеться рятувати цих скупеньких людців! Як там вчили на позакласному читанні у Тичини? "Та нехай собі, як знають, божеволіють, конають!.. Божеволіють, конають: нам - своє робить..." "Саме так: нам своє робить! Допоки може, Софійка робитиме все, що їй під силу!"
    "Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?"       
    "Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті."
    "Гардероб чималий, шкода, що примітивний."
    "Дякую, мамусю!" - кинулась мамі на шию, чого давно вже собі не дозволяла."
    "Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула... красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра..." (майбутнє)
    "А ти все така ж!.. - замилувався дівчиною Вадим, - і красою, і розумом!" "Але Софійка, мабуть, виросла з того віку, коли купуються на білих коней, навіть із принцами на додачу! Ах, серце, серце! Невже ти так зачерствіло в буднях? Де той вогонь, що спалював тебе колись од кожного Вадимового погляду?.." (майбутнє)
    "Я чув, що пишеш для дітей... у журналах. Пора б і книжку, як вважаєш?.." (майбутнє)