Схарактеристикой риты (с романа "місто" валер'ян підмогильний) по такому ! план характеристики героя: і. вступ. місце персонажа в системі образів твору. іі. головна частина. 2.1. характеристика персонажа як певного соціального типу: -соціальне і матеріальне становище; -зовнішній вигляд; -своєрідність світосприйняття і світогляду, коло розумових інтересів, схильностей і звичок; - характер діяльності і основних життєвих поривань; - вплив на навколишній світ(оточуючих); 2.2 область почуттів: - тип ставлення до оточуючих; - особливості внутрішніх переживань; - авторське ставлення до персонажа. 2.3 які риси особистості героя проявляються у творі: - за портрета; - в авторській характеристиці; - через характеристику інших дійових осіб; - за передісторії або біографії; - через ланцюг вчинків; - у мовній характеристиці; - через «сусідство» з іншими персонажами; - через навколишнє . ііі. висновок. яка суспільна проблема автора до створення даного образу?

Образ Рити «Місто» Підмогильний Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан від­чуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсу­вати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське се­редовище. Так, Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Павличко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва… жінка є лише об’єктом почуття й екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурд­ний, як абсурдне саме життя… Для чоловіків це пошук самоствер­дження, а не кохання».

Доброта – це позитивна якість, якою повинен володіти кожна людина на планеті земля. добра людина завжди надасть тому, хто її потребує. в голод люди ділилися останнім шматком хліба. люди кров, щоб хворим у важку хвилину; діляться дахом з залишилися без житла. ось це справжня доброта.  нещодавно в японії стався сильний землетрус і цунамі, що постраждали тясячи людей. багато країн відразу ж відгукнулися на їхню біду, в тому числі і росія. відправляли в японії рятувальні загони, медикаменти, продукти, одяг. недарма народна мудрість говорить: «доброта врятує світ» .  люди здавна вважали, що добро – це одна з важливих якостей. навіть у народних казках добро перемагає зло.  ласкаво може замінити подарунок на свято, хворому швидше подолати хворобу, підняти настрій сумний момент.  в даний час все менше і менше людей, які мають добротою. все більше байдужих, егоїстичних. людина байдуже ставиться до проблем і бід інших людей. адже всі зайняті своїми справами, своїми турботами. телефони, комп'ютери замінили людське спілкування. техніка зробила людину залежною.  дійсно, сьогодні, у вік, коли машини виконують сотні операцій і замінюють десятки людей, постає як першочергова проблема душевної теплоти. тому необхідно частіше замислюватися над цим, бо треба бути добрішими один до одного, слухати, відчувати душі інших, не проходити повз людей, що кличуть на . погано, коли люди, прагнучи до власного благополуччя, забувають про те, що існують, живуть вони в цьому світі не одні, що кругом теж люди, про яких треба думати, з якими необхідно рахуватися. а. п. чехів говорив: "поспішайте робити добро".

Водной из лучших своих стихотворений василий симоненко спрашивает читателя: "ты знаешь, что ты человек? " на первый взгляд этот вопрос кажется риторическим, но это только на первый взгляд. конечно, все мы люди, но мало кто из нас может дать хотя бы приблизительное определение этому понятию, можно даже сказать, - этой философской что значит быть человеком? что для этого надо делать, к чему стремиться? я думаю, каждый должен пытаться ответить на этот вопрос хотя бы для себя: это определить свои жизненные ориентиры, разобраться в своих же собственных взглядах на мир и на себя. интересно проследить, как менялся взгляд на человека, его жизненную миссию и место во вселенной в течение столетий. вспомним фатализм древних греков и римлян: они верили, что жизнью людей полностью боги, все определяя наперед. судьбу, определенную олимпийскими богами, по мнению древних народов, нельзя было изменить. во времена средневековья человек все еще находилась под давлением догм, определенности наперед. только в эпоху возрождения начинается расцвет независимости человеческого существа, постулируется свобода выбора, возможность самому решать свою судьбу. в настоящее время художники в произведениях искусства пропагандируют принципиально новые идеи: считается, что человек содержит бога в себе, сама является напівбожественою существом, способным творить, развиваться, выбирать свою судьбу. так же и позже, вдохновленные открытиями науки, развитием цивилизации, люди все больше верят в собственную ответственность за свою жизнь, в право изменять и выбирать свою судьбу. как видим, взгляды на саму человеческую сущность менялись в течение столетий. или было что-то, что объединяло все эти мысли и теории? безусловно! какую бы концепцию не поддерживали представители того или иного и культурного времени, какую бы философскую школу не считали лучшей, однако остались вечные, общие ценности. человек по природе своей добра, рожденная в добрые и создана для добра. человек имеет дар от бога: возможность творить, развиваться, каждый рождается, имея определенные таланты, - надо только развивать их, а не "зарывать в землю", как говорят. похожие взгляды выражает василий симоненко в своей поэзии с говорящим названием "ты знаешь, что ты - человек? ". в начале произведения поэт отмечает: "улыбка твоя единственная, мука твоя единственная, глаза твои - одни". эта фраза проходит рефреном через весь поэтическое произведение. главным в человеке, как можно понять из поэзии, василий симоненко считает индивидуальность, личностное начало. сначала эта мысль показалась мне не новой, но потом я понял, насколько важной она является, насколько обостряется ее актуальность в наше время! ведь сейчас черты индивидуальности часто стираются. , о которой постоянно спорят представители разных политических и общественных организаций, наверное, имеет свои положительные черты, но так часто она приводит к нивелированию различий между людьми, между целыми нациями. люди стремятся к определенной унификации одежды, появляется понятие "общих мировых" языков (такой становится ), в электронном общении посредством интернета стираются почти все возрастные, социальные различия между людьми. я уверен, что это является проблемой на современном этапе развития человечества, которую нужно решать, по крайней мере пытаться решить. не надо пытаться самостоятельно изменить мир: обильно рассыпать лозунги и подобное, - мне кажется, надо начать с себя, с определения индивидуальности в себе. люди, которые имеют собственный стиль в одежде, собственную неповторимую манеру говорить и являются независимыми и оригинальными в мыслях и взглядах на жизнь, привлекают к себе внимание, с ними приятно и интересно общаться. поэтому нужно больше внимания уделять своему развитию, выработке собственных вкусов и взглядов, помня, что любая человек неповторим. и хорошо, что есть произведения, которые напоминают нам о такие важные аспекты человеческой жизни, нам в суете повседневности не забыть вечные моральные категории, не потерять главное в себе: осознание того, что каждый из нас -