1.напишіть твір-пораду на тему «що потрібно робити, щоб мати справжнього друга (подругу)(1, 5 стор.)

  Дружба - це дуже велика цінність
    
     Виключити з життя дружбу все одно, що позбавити світ сонячного світла.
     Цицерон
    
     Однією з основних духовних потреб людини є спілкування. Спілкування з тим, кому можна довіряти, хто завжди зрозуміє та підтримає, на кого можна покластися у будь-якій життєвій ситуації. Саме таким і повинен бути справжній друг — щирим, відданим, порядним. У великому світі людині важко знайти собі такого друга, але ще важче — не втратити його через якусь дрібницю, не «розміняти» стосунки з ним. Справжнім є саме той друг, із яким разом пройшли і радощі, і печалі, і який і в радощах, і в печалях залишився поруч.
     Хоча кожен із нас у якомусь сенсі є егоїстом, справжня дружба — це такі стосунки, які вимагають відданості, а іноді, навіть, і самопожертви.
    
     Хто просить, а давати забуває, матиме тільки те, що має. (Колумбійське прислів'я)
    
     У дружбі інтереси товариша повинні важити не менше, ніж власні, бо саме принципи рівності та взаємоповаги, ставлячи людей на найвищий щабель, допомагають зберегти у серці почуття безкорисливої любові до друга.
    
     Ми просимо друга прийти до нас, пропонуємо свої послуги, обіцяємо розділити з ним стіл, дім, майно; справа за малим — за виконанням обіцяного. (Жан де Лабрюйер)
    
     Не можна плутати щиру дружбу із приятельськими стосунками, тому що приятелів у людини може бути безліч, але справжній друг — завжди один. У приятелів можуть бути схожі інтереси, спільне місце роботи або навчання, але між ними немає справжнього духовного єднання, яке робить людей одним цілим (наскільки це можливо). Дружба — це тонка та тендітна річ, і, знайшовши у багнюці цей «діамант дорогий», потрібно докласти максимум зусиль для того, щоб він не втратив свого блиску. Так, близькі стосунки вимагають відмови від брехні, фальші, недовіри.
    
     Не довіряти другові більш ганебно, ніж бути ним обдуреним. (Ф. де Ларошфуко)
    
     Для кожної людини одним із найтяжчих випробувань є самотність. Недаремно ж людей, засуджених до страти, здавна карали ув'язненням у одиночній камері. Людина — це суспільна істота, і вона потребує товариства. У літературі існує багато прикладів того, як важко людина переживає самотність. Наприклад, граф Монте-Крісто з одноіменного роману О. Дюма або Робінзон Крузо Д. Дефо. Обидва героя були приреченими на невизначений термін бути наодинці із самим собою, і за справжній подарунок небес вважали своїх вірних друзів, яких зрештою зустріли — абата Фаріа та П'ятницю.
     Але чи не буде лише спробою втечі від самотності намагання у першій-ліпшій людині знайти друга? Адже потрібно пам'ятати, що справжня дружба випробовується роками спілкування та складними ситуаціями, з яких обидва виходять із гідністю. Тож не варто звірятися людині, яку знаєш не досить довго та стосунки з якою базуються тільки на припущенні, що вона є гідною.
    
     Не так тії вороги,
     Як добрії люди
     — і обкрадуть жалкуючи,
     Плачучи осудять...
     і на тім світі, добряги,
     Тебе не забудуть.
     (Т. Шевченко)
    
     Отже, потрібно з обачністю ставитися до потенційних друзів, але, знайшовши близьку людину, варто докласти зусиль для того, щоб не втратити її. І для цього існує тільки один шлях: щоб мати вірного друга, треба самому бути вірним другом.

До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу". " була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. до того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. все була коло панни й вивчилася при ній всячини. панна говорила з нею, мов із рівною собі. а й стидлива була страшенно. там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(михайло) був при тім. "

Заграва над каффою

—    треба нам пошарпати каффу, — сказав сагайдачний, від­чуваючи ту тишу, коли промовець убирає в себе всі погляди і юрба не сміє дихнути, щоб не пропустити жодного слова. — каффа — це місце кляте, де земля не родить, бо солона вода від наших сліз, де щодня крамарі наших братів за море і зсипають у скрині зароблене на них золото. тим кривавим золотом виповнена каффа, як море водою. женуть ногайці на продаж наших братів, а крамарі потирають собі руки й підраховують майбутні бариші.

промова сагайдачного справила величезне враження на козаків. так говорив він і торік, і позаторік перед своїми блискучи­ми . щоразу, висловивши свою думку, сагайдачний навмисно замовкав, щоб кожному здавалося, ніби він прийшов до такого самого висновку самотужки. і щоразу, приставши до гетьмана, козацтво поверталося, обкурене порохом і славою, від якої йшла обертом не одна молодецька голова. звикли козаки вірити в розум сагайдачного й мимоволі підпадали під вплив його авторитету.

ударили срібні сурми оркестру, наче заспівало сонячне про­міння свого звитяжного південного співу. коли замовкли їхні голоси й ущухли крики, довго ще лунало в горах за дніпром:

—    на ! веди на !

увесь день простояли козацькі чайки на височині каффських берегів. чорним маком розсипалися по хвилях, але ані мешканцям узбережжя, ані морякам із кораблів не спало на дум­ку придивитися, що це за чорні крапки розсипалися на обрії в сліпучому блиску сонячних іскор. а коли сонце схилилося до заходу й море стало бузковим, козаки почали повільно підтягу­ватися до берегів і обстрілювати ворожі мури.

канонада посилювалася, стала такою частою й рівною, наче § каффа перетворилася на велетенський казан або на жерло вул­кана, де скипає й клекоче розтоплена лава.

цитадель не здавалася. усі дванадцять веж і чотири брами вищирилися на козаків гарматними стволами, і після першого нападу козаки відступили, утративши понад сто побратимів. доводилося розпочати справжній бій і облогу. сагайдачний за­лишив біля веж невеликі загони, а головний удар скерував проти цитаделі, бо поки вона не впаде, каффу не можна вважати взятою.

козаки бились одчайдушно й приставляли до мурів нашвидку збиті драбини, коли раптом важкий вибух потряс каффу.

певно, підмур’я і вежі були підмиті підземними джерелами, бо наріжна вежа сповзла узбіччям гори, відкривши два                                                                                                                                                                      }

широких отвори. з переможним ревом кинулися в них козаки. а з того боку вже наїжачився ятаганами загін яничарів. розпочався мовчазний, жорстокий бій, де ніхто не просив і не давав пощади.

тим часом один із козаків підліз до протилежної брами, під­котив туди барило пороху й підпалив. це вирішило кінець бою.

з подвоєною силою кинулися козаки в напад. здригнулися яни­чари, на мить збентежилися — і лавина козаків полинула в цита­дель, освітлену загравою і палахкотливим світлом смолоскипів.