Яким елементом сюжету п’єси є епізод втечі націєвського з дому мартина борулі.

«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка.

...Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».

«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».

«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».

«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»

«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».

Образ Ганни. Головна героїня твору “Наймичка” Шевченка — безталанна наймичка Ганна. Її життя дещо нагадує Катеринине. Як і Катерина, Ганна — жертва панської розпусти. Вона теж «покритка», але не повторює сумної історії своєї попередниці, а зберігає своє життя для улюбленого Сина Марка. Ганна ні на хвилинку не забувала про свій материнський обов’язок. Любляче серце не повело її стежинами Катерини до ополонки, а підказало інший, значно важчий і благородніший шлях .

Сама героїня – багатостраждальний український народ.

Образ офіцера – монархія. Він порівняно з постаттю Катерини є мізерним.  

Селянин – символ вічного минулого. Він співчуває і одночасно засуджує. Образ вітру – труднощі на шляху Катерини.

Песик гавкає на вершника, бо відчуває злих людей.

Свідком трагедії дівчини є дуб. Біля нього обламані гілки, листки. Це паралель із долею Катерини. Гілка – це Катерина, яка відійшла від звичаїв, батьківських традицій. Червоний колір на картині символізує не тільки зрадливе кохання, але і вічність людського життя. Контрастність кольорів у одязі Катерини і офіцера.